Серед бурі
Шрифт:
Пошкодити вона нам може в справі.
Пилипенко
То замкнемо її.
(До Оксани.)
Іди сюди!
(Іде до неї, бере за руку й веде.)
Оксана
(пручаючись.)
Не хочу я!.. Пустіть мене!..
Пилипенко
Не бався!
(До Лясковського.)
Держи її, я поки відімкну.
Лясковський держить Оксану за руки, Пилипенко відмика. Оксана хоче випручати руки.
Лясковський
Та нуте-бо, ви не пручайтесь, пані!
Не зробимо лихого вам: ви тут
Посидите до завтрього, та й годі,
А завтра вас до себе я візьму.
Оксана
Пустіть!.. Пустіть!
Б'ється в його в руках, він її держить за стан.
Лясковський
От бачите, й мені
Бог погодив хоч трошки вас обняти,
А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..
(Дужче її тулить до себе.)
Пилипенко
(відімкнувши.)
А ну її сюди!
Лясковський
Посидьте ж там!
(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)
Отак-о добре буде!
Тепер же ти веди мене назад,
А то й мене так замкнуть, як Оксану.
Та козака якого ти пришли
Сюди, щоб він беріг її.
Пилипенко
А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.
Виходять.
Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.
Грицько
Дак що ж мені, ти кажеш, берегти?
Козак
А тут оце - сю хату,- так він каже.
Грицько
Та хто ж у їй?
Козак
Не відаю і сам.
Сказав мені, щоб я послав на варту
Сюди когось... Я мав до брами йти,
Аж ти ідеш,- то я й сказав про загад…
Ставай, вартуй!.. Щоб гостро вартував,-
Він наказав…
Грицько
Гаразд, стаю на варті.
Грицько на варті.
Грицько
Оце і стій!.. Нудьга з усим, та й годі!..
А хто воно у сій хурдизі є?
Якби мені хоч трохи подивиться!
(Зазира у вікно.)
Так не уздриш.
(Силкується відсунути вікно.)
Забито ось гвіздком…
(Одсува віконечко і зазирає в хату.)
Агов, озвись!.. Хто ти й чого сидиш?
Оксана
А що тобі?
Грицько
Жіночий голос наче... Ти жінка, га?
Оксана
Еге.
Грицько
Немов я чув
Десь голос цей... Скажи мені, будь ласка,
Хто ти єси?
Оксана
Навіщо се тобі?
Грицько
Невже ж вона? Та ні, не може бути!..
(До Оксани.)
Бо голос твій... я чув його неначе...
Оксана
А хто ж ти сам?
Грицько
Твій вартовий.
Оксана
Та хто ж?
Чути по голосу, що підійшла ближче до вікна. Грицько увесь цей час дививсь у вікно і тепер побачив Оксану.
Оксано?! Ти... отут?
Оксана
(підходить до вікна так, що її стає видко.)
Ой, боже! Гриць!..
Обоє змовкають і кільки мить мовчать.
Грицько
Еге, се він... Той Гриць, що зріс з тобою,
Що ти йому на світі всім була,
Що дороге: сестрою, другом щирим,
Коханою дружиною в думках...
Той Гриць, що жив тобою однією
І все б оддав за тебе за одну...
Той Гриць, що ти йому вразила серце,
Бо зрадила, бо з іншим утекла!..
Оксана
Не зрадила, не можеш так казати,
Бо слова я тобі не подала,
Що будемо подружжям ми з тобою.
Се ти хотів... Ніколи я тобі
Ні словечка про сеє не казала.
Грицько
Але ж себе кохати попускала.
Оксана
Кохати?
– ні! Як брата я тебе
Любила - так! І думала про тебе,
Що так і ти.
Грицько
Не бачила, що я
Люблю тебе не як сестру,- як милу?
Оксана
Побачила уже тоді, як ти
Став докорять за Василя... Та пізно...
Грицько
Еге, се так... І ти щаслива стала,
А я пішов бурлакувати в світ…
Оксана
Мій братку, того я не хотіла...
Із щирої душі бажала я .
Тобі всього, що є найкраще в світі,
Але тебе кохати не могла...
Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,
Щаслива я була, але тепер
Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..
Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:
Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!
Грицько
А через що се у неволі ти?
Оксана
Не знаєш ти? Я ж випустила батька…
Грицько
Се знаю вже…
Оксана