Серед бурі
Шрифт:
Се, тату, ви?
Пилипенко
Оксана?! Ти відкіль?
Оксана
Із міста я... Прийшла, бо вас шукала.
Пилипенко
Чого ж прийшла? Яке тобі тут діло?
Оксана
Ой, таточку, чи чули ви? Василь...
Пилипенко
Я знаю це.
Оксана
Його скарати горлом…
Пилипенко
Я знаю й це... Як заробив, так має.
Оксана
Ой, батечку! Се ж через вас і сталось:
Він оддає своє життя за вас.
Пилипенко
Хай оддає - по-християнськи й буде.
Оксана
Не можна ж так! Змилосердіться ж ви!
Пилипенко
А що ж я тут? Хіба я що тут можу?
Оксана
Ви можете, аби схотіли ви.
Хоч суджено його скарати горлом,
Та рада ще дозволила мені,
Щоб привела до завтрього я свідка,-
Хай свідок той посвідчить, як було,
То Василя тоді не покарають.
Пилипенко
А хто ж за те відбуде гасло? Га?
Се видно вже: відбуде кару свідок.
Еч, зрадниця! І вигадала як,
Щоб підвести під смертну кару батька!
Оксана
Присуджено, що свідок - хто б не був -
Із города без кари має вийти…
Каратимуть мене за діло се…
Я, тату, вмру…
Пилипенко
Ти вмерти хочеш? Нащо ж?
Оксана
Щоб жив Василь, бо винна ж я...
Пилипенко
Та що ж
Тобі тоді, чи він живий, чи мертвий,
Коли сама ти вмреш? Не тямлю я…
Оксана
Чи попущу ж, щоб він умер за мене?
Та хоч би й він зробив усе,- й тоді
За його я радіючи умерла б,
Щоб тільки жив.
Пилипенко
Дурниці ти плетеш…
Я не піду. Про се й балакать годі!
Оксана
Ой, таточку, зласкавтеся ж бо ви!
Пилипенко
Зласкавиться? А ти до мене мала
Сю ласку? Га? Від мене ти втекла,
Покинула задля коханця батька!
Оксана
До шлюбу ви мене із Зороховським,
З старим, гидким хотіли силоміць
Тоді вести,- я ж Василя любила…
Я не могла: се ж зав'язати світ…
Пилипенко
Ти не могла, а я тепер не можу,
То й буде так,- нехай він умира!
На милого ти батька проміняла,
Тепер же знов розмінюйся назад:
Коханця ти свого віддай за батька.
Оксана
Ой, таточку, ой, не кажіте так!
Благаю вас... навколішках благаю…
(Стає навколішки й обнімає йому коліна).
Послухайтесь! Тяжкий-важкий сей гріх
З душі мені зніміте ви!... Зніміте!..
За мене хай не умирає той,
Кого люблю і хто не винен, тату!
Пилипенко
Сказав, що ні, то й годі вже про се!
Оксана
Ні, таточку, не може се так бути...
Він хоче відійти, вона не пускає.
Стривайте ж бо!.. Ні, не тікайте ви!..
Послухайтесь!.. Та зрозумійте ж, Боже!..
Се ж, тату, кров... вона впаде й на вас!..
Впаде - і там, перед престолом Божим,
Волатиме вона на нас обох...
Згадайте-бо - і ви ж бо, тату, винні!..
Ой, Боже мій!.. Де слів мені знайти
Таких палких, щоб серце ваше зимне
Зогрілося й озвалося добром?
Я йду на смерть... я скоро перед Богом
Стоятиму й благатиму за вас,
Щоб він простив усі гріхи вам, тату...
А є ж у вас вони,- згадайте ви!
–
А я їх всі куплю своєю кров’ю.
Пилипенко
Облиш те все! Устань, кажу тобі!
Я не прошу тебе благать за мене.
Не хочу я, щоб і вмирала ти;
Хай він умре: ти молода ще, гожа,-
Тобі знайду такого чоловіка
Багатого і пишного, що будеш
В розкошах ти... та при тобі і я…
Оксана
(встає.) Ой, господи,- нема у його серця!..
Лясковський увіходить. Уздрівши його, Оксана швидко оступається і стає за хату, то він спершу її не бачить.
Лясковський
А ти ще тут? Ну, вмовились про все:
Уранці ми потратим Коваленка,
А потім ви, все військо, враз до брам,-
Вже я звелю, щоб вам їх одчинили...
Пилипенко
Ану стривай, бо ми тут не самі.
(Показує на Оксану.)
Лясковський
А хто ж то є?.. Ге, пані Василева!
А я ж звелів не випускать її!
Пилипенко
Мені ж чому ти не сказав про неї?
Лясковський
Не думав я, щоб тут вона була…
Що ж свідок? Га?
Пилипенко
Деінде хай шукає.
Лясковський
Коли вже так, то треба, щоб вона
Відсіль назад до міста не верталась,
Бо чула все і бачила,- тепер