Шрифт:
Драма на п'ять дій
ДІЙОВІ ЛЮДЕ
Кальницький:
Василь Коваленко, полковник Кальницький.
Оксана, його жінка.
Свирид Пилипенко, її батько, осавула сотенний у Ханенка.
Горпина, слуга в полковника Коваленка.
Степан Лясковський, сотник.
Лаврін Крицький, писар полковий.
Андрій Старовський, судде полк.
Михайло Білоченко, обозний полк.
Хома Жилинський, хоружий полк.
У Кальнику:
Роман Горленко, осавула полк.
Денис, козак, кремезний дід.
Дід Остап, козак старий, увесь білий.
Карпо, козак немолодий.
Крутько, теж.
Два окличники.
Татарин, кат.
Козаки й народ(жінки й чоловіки).
З Ханенкового боку, в таборі під Кальником:
Грицько Доленко, козак.
Сотник козацький.
Козаки.
Жовніри польськів таборі під Кальником.
Діється в місті Кальнику восени року 1671.
ПЕРША ДІЯ
Світлиця в полковника Коваленка. Вузькі й довгасті вікна з невеликими шибками в олив'яних рямах. Двері просто глядача, праворуч і ліворуч. Кахельна груба з мальованих кахоль: полковник козацький верхи з шаблею в руках, татарин біжить конем, пані з хусточкою в одній руці і з квіткою в другій, дівчина по воду йде, сівач сіє, орел степовий видирає з лоба очі мертвому козакові, ведмідь улика цупить, олень ряснорогий біжить - усе теє змальовано на кахлях, на кожній по одному малюнку; на стінах порозвішувано зброю, видко два портрети. Кругом стін лави з спинками, килимцями позастилувані. Де нема лав,- мисники з дорогим посудом: блищать кубки злотисті й срібні і просто ясні кришталеві, чарки стоять, конівки, таці великі, тарілки срібні. У куточку маленька поличка, а на їй кільки книжок, фоліянтів товстих. Ближче до глядачів стіл, біля його під стіною лава, а з других боків дзиглі.
Оксана - пані полковникова, струнка чорнява молода молодиця з темними очима, вбрана в шовкову запаску й вишивану сорочку, поверх сорочки керсет, корунком обшитий; вона стоїть біля вікна й співає. Ввіходить Баба Горпина, невеличка сухорлява жінка, стала і прислухається.
Оксана(співає).
Закувала зозуленька, закувала:
Горе ж мені, молоденькій, що сама я!
Чого мені на серденьку та й не легко:
Єсть у мене рідний батько, та далеко.
Ой, вирву я з рожі квітку, з винограду,
Та пошлю я до батенька на пораду;
А батенько тії квітки не приймає,
Бо він мене, молодої, не пізнає…
Горпина
А ти вже знов про батька щось…
Оксана
Дак що?
Гopпина
Сумуєш ти…
Оксана
Не можу я забути:
Все ж батько він!
Горпина
Та служить ворогам.
Оксана
Нехай йому за те господь пробачить!
Се гріх тяжкий... Він завжди до ляхів
Прихильний був,- того і віддавати
За Василя мене він не хотів...
Де він тепер?.. Не відаю, не знаю...
А пісня ся нітрохи не сумна:
Вона ж отак кінчається, бабусю:
Ой вирву я з рожі квітку, з винограду,
Та й пошлю я до милого на пораду;
А мій милий тую квітку та й приймає,
Бо він мене, молодую, пригортає!
(Підбігає й обнімає Горпину.)
А так же, так, бабусю, пригортає!..
Все ж пригорта!..
Горпина
Пустуєш ти усе.
І як йому тепер ще пригортати,
Коли кругом ляхи нас облягли,
І треба нам од їх оборонятись?
Оксана
Бабусенько, голубочко моя!
Я ж тільки так!.. Сама я добре знаю!..
Ні вдень йому спокою, ні вночі:
Все шанців, бач, не хоче покидати!
Прихилиться, хвилинку задріма,
Та й знов туди... І де береться сила?!.
Гopпина
На те ж він є полковником у нас…
Так де вже тут сміятись, пригортатись:
Молитися, журитися тепер…
Оксана
Бабусенько, і я ж молюся щиро,
І я журюсь, що обняла наш край
Така біда; та повсякчас сумною,
Понурою не можу бути я…
Та й нащо те? Боротись краще, легше,
Коли на бій всміхаючись ідеш,
І сонечко-надія сяє ясно…
От, прийде він намучений, сумний,
Закурений важким гарматним димом,
А я його візьму та й звеселю,
То й віримо, що лихо піде геть.
Горпина
Якби-то дав господь наш милосердний!
Ox-ox, ox-ox!.. Неначе хтось іде?
Василь Коваленко, полковник, увіходить з писарем Лавріном Крицьким. Коваленко - високий, з чорними вусами, не дуже довгими, сам чорнявий, з ясним, трохи гордим, поглядом; убраний у козацький жупан кармазиновий, короткий, простий, при боку шабля; він тільки вернувся з шанціз. Писар Лаврін Крицький зовсім молодий, гарний з себе, білявий, з маленькими вусами, вдягнений у довгий жупан, підперезаний кольористим поясом; зверху кунтуш, він його скидає, ввійшовши.
Крицький(уклоняючися).
Я доброго здоров'я зичу пані.
Оксана(вклоняючися).
Здорові й ви! Сідайте, прошу, в нас!
Коваленко
Оксаночко, у нас тут рада буде,
Дак щоб ніхто сюди не увійшов.
Проходить в другу світлицю правими дверима, Горпина виходить лівими.
Оксана
Що сталося? Якісь новії вісті?
Чи що лихе?
Крицький
Нове? Лихе? Ба, ні!