Чтение онлайн

З її тону було очевидно, що вона дуже сердита на нього.

— Кажу ж тобі, нікому я не казав!

Він відчував себе шестирічним хлопчиком, коли вона говорила з ним таким тоном.

— Якщо не казав, то звідки йому це відомо?

— Не знаю. Ти побачила на телефоні, звідки був дзвінок? Там висвітився номер?

— Ні. Він сказав, що домовився зіграти з тобою в гольф.

— У гольф? Я не граю в гольф.

— Я йому про це сказала. Що ти не граєш у гольф.

— Знаєш що, мамо? То, мабуть, хтось помилився номером або щось таке.

— Він запитував тебе. Він сказав Джеремі. Ясно, як день. Можливо, ти комусь прохопився ненароком, що їдеш.

— Знаєш, мамо, навіть якби я справді прохопився, а цього не було, тобі не варто надавати цьому такої ваги.

— Це просто стривожило мене.

— Не тривожся. До того ж я повертаюся додому.

— Справді? — тон її голосу змінився.

— Так. Думаю, виїду вже сьогодні Я зробив усе, що міг тут зробити. Залишилася тільки одна справа… ти знаєш.

— Ми її неодмінно зробимо. Ти знаєш, як я довго на це чекала.

— Якщо я виїду звідси невдовзі, — сказав він, — то, думаю, пізно ввечері я вже буду вдома. Уже пообідня пора, й іноді я дуже стомлююся, тож, можливо, я зупинюся біля Ютики або десь там, але думаю, що одного дня мені вистачить.

— Тож я ще маю час приготувати для тебе морквяний торт, — сказала вона веселим голосом. — Я приготую його пополудні.

— Окей.

— Їдь спокійно. Я не хочу, щоб ти заснув за кермом. Ти ніколи не був таким витривалим у дорозі, як твій батько.

— Як він?

— Я думаю, якщо ми владнаємо всі свої справи на цьому тижні, то він протягне бодай стільки. Буду рада, коли це нарешті закінчиться Ти знаєш, скільки коштує взяти таксі, щоб поїхати туди його навідати.

— Незабаром це не матиме значення, мамо.

— Тут ідеться, власне, про щось більше, аніж про гроші, — сказала вона. — Я вже думала про те, як це зробити. Нам потрібна буде добра мотузка, ти знаєш. Або трохи отієї стрічки. І, думаю, спершу буде доцільно позбутися матері. З малою після цього проблем не буде. Я тобі допоможу з нею. З мене теж може бути якась користь, ти знаєш.

Вінс і я допили пиво, потім нишком перейшли задній двір і повернулися до його пікапа. Він мав відвезти мене до моєї машини, досі припаркованої біля його майстерні.

— Отже, ви знаєте, що Джейн мала певні проблеми у школі, — сказав він.

— Знаю.

— Я думаю, оскільки допомагаю вам і все таке, то, можливо, ви замовите за неї слово перед директором, — мовив він.

— Я вже це зробив, але не полінуюся зробити ще раз, — пообіцяв я.

— Вона — добра дитина, але іноді на неї находить, — сказав Вінс. — Вона не стерпить кривди ні від кого. Навіть від мене. Тож коли вона потрапляє в халепу, то це може тільки означати, що вона захищає себе.

— Вона повинна також навчитися стримувати свої емоції, — сказав я. — Ви не можете розв’язувати кожну проблему, вибиваючи дух зі свого опонента.

Він тихо засміявся сам до себе.

— Невже ви хочете, щоб їй довелося жити таким життям, яким живете ви? — запитав я. — Не сприйміть це як образу.

Він пригальмував перед червоним світлом.

— Ні, не хочу, — сказав він. — Але їй не дуже пощастило з оточенням. Я, на жаль, не найліпший зразок для наслідування. А її мати тягала Джейн по стількох домівках, що дитина ніколи не жила в умовах бодай найменшої стабільності. Саме це я й намагався їй дати, ви розумієте? Дати їй щось таке, на що вона могла б опертися протягом якогось часу. Діти потребують цього. Але щоб побудувати довіру, треба багато часу. Вона обпікалася так часто раніше.

— Я вас розумію, — сказав я. — Раджу вам віддати її в добру науку. Коли вона закінчить середню школу, віддайте її туди, де вона зможе вивчати журналістику або якусь добру програму з англійської філології і де її здібності будуть розвиватися.

— У неї оцінки не дуже добрі, — промовив він. — Їй буде важко вступити до якогось вищого навчального закладу.

— Але ви можете дозволити собі оплатити її навчання, чи не так?

Вінс ствердно кивнув.

— Тоді допоможіть їй поставити перед собою певну мету. Допоможіть озирнутися назад, усвідомити, де вона перебуває тепер, і скажіть їй, що якщо вона зможе одержати бодай посередні оцінки, ви готові покрити витрати на її освіту, щоб вона могла реалізувати свої потенційні можливості.

— Ви допоможете мені в цьому? — запитав він, скоса подивившись на мене.

— Так, — погодився я. — Питання лише в тому, чи вона стане нас слухати.

Вінс стомлено похитав головою.

— Атож, проблема якраз у цьому.

— У мене до вас одне запитання, — сказав я.

— Викладайте.

— Чому ви так турбуєтеся про неї?

— Як це чому?

— Чому вона вам така не байдужа? Вона лише дитина, дочка жінки, яка вам випадково зустрілася. Більшість чоловіків залишилися б байдужісінькими до такої дитини.

— О, я вас зрозумів, ви, певно, думаєте, що я людина зі збоченими нахилами? Що хочу залізти їй під трусики, так?

— Я цього не сказав.

— Але ви подумали.

— Ні, — заперечив я. — Я думаю, якби у вас справді були такі наміри, то я побачив би якийсь ключ до цього в творах Джейн, у тому, як вона поводиться щодо вас. Але я бачу, вона схильна довіряти вам. Тому моє запитання залишається — чому ви про неї так турбуєтеся?

Світло стало зеленим, Вінс натиснув на газ.

— Я мав доньку. Власну.