Втрата
Шрифт:
І я подав Синтії через стіл конверта, вже надірваного з одного боку.
Вона дістала аркуш із конверта, але не відразу його розгорнула. Вона тримала його якусь мить в руці, набираючись мужності. Потім акуратно розгорнула.
Я, звичайно, вже прочитав цю цидулку. У підвалі будинку Слоуна, в Янґстауні. Тож я знав, що Синтія читає такі рядки:
«Привіт, мій Гарбузику.
Мені захотілося написати тобі цидулку, перш ніж я ляжу спати. Я сподіваюся, тебе не дуже нудить. Ти наробила чималих дурниць сьогодні вночі. Думаю, що в підлітковому віці цього уникнути важко.
Мені хотілося б вірити, що це останні дурниці, яких ти накоїла у своєму житті, й остання сварка між тобою та мною і твоїм батьком, але, на жаль, так воно не буде. Ти ще наробиш чимало дурниць, і ми ще не раз посваримося. Іноді правда буде на нашому боці, а іноді, можливо, й на твоєму.
Але одне ти повинна знати. Хоч би що сталося, я завжди тебе любитиму. Ніщо не знищить мою любов до тебе, хоч би що ти накоїла. Бо нам із тобою доведеться пройти ще довгу дорогу в житті. І це правда.
І все завжди так буде. Навіть тоді, коли ти житимеш уже окремо, житимеш своїм власним життям, матимеш власного чоловіка і власних дітей (ти тільки собі уяви!), навіть тоді, коли від мене не залишиться нічого, крім праху, я завжди дивитимуся на тебе. Одного дня ти відчуєш, що хтось дивиться на тебе через твоє плече, обернешся й не побачиш нікого. Це буду я. Це я дивитимуся на тебе й, дивлячись на тебе, дуже й дуже пишатимуся тобою. Протягом усього твого життя, моя люба дитино, я буду з тобою.
З любов’ю
Я дивився на Синтію, поки вона не дочитала до кінця, а потім тримав її у своїх обіймах, поки вона плакала.