Чтение онлайн

— Вона недавно розповіла мені дещо, чого ще не відкрила Синтії.

Ейбеґнел нічого не став запитувати, він лише чекав. Я розповів йому про анонімні надходження грошей.

— Зрозуміло, — сказав він.

— Я попереджу Тес, що ви в неї будете.

— Дякую, — сказав він, опустився на сидіння, зачинив дверцята й опустив шибку вікна. — Ви їй вірите?

— Тес? Звісно, вірю. Вона показала мені записку, конверти.

— Ні, своїй дружині. Ви вірите своїй дружині?

Я прочистив собі горло, перш ніж відповісти:

— Звичайно, вірю.

Ейбеґнел потягся через плече до пояса безпеки, пристебнувся, клацнувши пряжкою.

— Одного разу до мене звернулася жінка, яка хотіла когось знайти, я поїхав побачитися з нею, і вгадайте, кого вона замовила мені шукати?

Я чекав.

— Елвіса. Вона хотіла, щоб я знайшов Елвіса Преслі. Це було десь у 1990 році, й Елвіс був на той час мертвий уже тринадцять років. Вона жила у великому будинку, мала багато грошей, і деякі гвинтики в неї ослабли, як ви можете здогадатися, і вона ніколи навіть не зустрічалася з Елвісом протягом свого життя й не мала жодного стосунку до нього, а проте була переконана, що Король музики досі живий і лише чекає, коли вона знайде його і врятує. Я міг би працювати на неї протягом цілого року. Та жінка могла б допомогти мені раніше вийти на пенсію, нехай Бог благословить її добре серце. Але я мусив сказати «ні». Вона була дуже засмучена, і тоді я пояснив їй, що мене вже раніше наймали шукати Елвіса, і я його знайшов, і з ним усе гаразд, але він хоче прожити решту свого життя в мирі та спокої.

— Серйозна особа. І як вона прийняла ваше пояснення?

— Цілком спокійно, як мені здалося. Щоправда, вона потім, схоже, найняла іншого детектива. Наскільки мені відомо, він досі працює над цією справою. — Він тихо засміявся сам до себе. — Уявляєте собі, скільки грошей він заробить на ній?

— До чого ви ведете, містере Ейбеґнел?

— Я хочу цим сказати, що ваша дружина справді хоче знати, що сталося з її батьками та її братом. Я не став би брати чек від людини, яка хоче лише побавитися в розслідування. Ваша дружина не хоче просто побавитися в розслідування.

— Ні, я теж так не вважаю, — сказав я. — Але та жінка, яка хотіла доручити вам знайти Елвіса, чи хотіла вона просто побавитися в розслідування? Чи, може, вона щиро вірила, у глибині свого серця, що Елвіс досі живий?

Ейбеґнел подарував мені сумну усмішку.

— Я зв’яжуся з вами через три дні або раніше, якщо довідаюся щось цікаве.

— Чоловіки слабкі — я не про тебе, звісно, — і вони завжди готові тебе принизити, але справжнього паскудства можна чекати лише від жінки, — сказала вона.

— Я знаю. Ти вже це казала, — промовив він.

— О, пробач. — Перейшла на саркастичний тон. Він не любив, коли вона ставала такою. — Я ще не набридла тобі, любий?

— Ні, все окей. Говори далі. Ти сказала: справжнього паскудства можна чекати лише від жінки. Я слухав.

— Справді. Як від тієї Тес.

— Атож. Я тебе зрозумів.

— Вона крала гроші, що належали мені.

— Ну, знаєш…

Він був замислився, що б їй відповісти, потім вирішив, що не варто встрявати в суперечку.

— Саме це вона робила, — сказала вона. — Ті гроші були моїми. Вона не мала права розпоряджатися ними.

— Вона не витрачала їх на себе. Вона використала їх на…

— Годі! Що більше я про це думаю, то більша лють мене розбирає. І мені не подобається, що ти захищаєш її.

— Я не захищаю її, — сказав він.

— Вона мусила б знайти спосіб сказати про це мені й повернути вкрадені гроші.

«А як би вона змогла це зробити?» — здивувався він. Але не сказав нічого.

— Ти ще там? — запитали вона.

— Я ще тут.

— Ти хотів би мені щось сказати?

— Нічого. Хіба що… А ти не подумала, що для неї це було б дуже складно?

— Я не можу іноді розмовляти з тобою, — сказала вона. — Зателефонуй мені завтра. Якщо ж я раніше відчую потребу в інтелігентній розмові, то побалакаю з дзеркалом.

Після того як Ейбеґнел пішов, я зателефонував Тес зі свого мобільника, щоб попередити.

— Я допоможу йому, як зможу, — сказала Тес. — Гадаю, Синтія робить правильно, намагаючись розслідувати цю справу приватно. Якщо вона вирішила зробити такий крок, то, певно, готова до того, щоб я могла розповісти їй про те, що я знаю.

— Ми скоро всі зустрінемося.

— Коли задзвонив телефон, я саме думала про те, щоб зателефонувати тобі, — сказала Тес. — Але я не хотіла телефонувати тобі додому, було б дивно, якби слухавку взяла Синтія, а я запросила до телефону тебе, а твого мобільного номера в мене тут, здається, немає.

— А в чому річ, Тес?

Вона перевела дух:

— Ох, Тері, я ходила робити ще один тест.

Я відчув, як ноги в мене ослабли.

— І що вони сказали?

Раніше вона сказала мені, що жити їй залишилося десь півроку чи рік. Чи не скоротився цей час для неї?

— Зі мною все буде гаразд, — сказала вона. — Вони сказали, що попередні тести навряд чи дозволяли зробити остаточний висновок, а тепер з’ясувалося, що вони були хибними. Цей останній був остаточним. — Вона помовчала: — Тері, я не помираю.

— О Боже, Тес, та це ж чудова новина! Вони в цьому певні?

— Так, певні.

— Це чудесно.

— Атож, якби я належала до тих людей, що моляться, я сказала б, що Бог відповів на мої молитви. Але, Тері, ти нічого не сказав Синтії?

— Ні, не сказав.