Серед бурі
Шрифт:
Оце і все. (Мовчать який час усі.)
А що сказав пан сотник
Тому, хто дав йому сього листа?
Лясковський
Що відповім не зараз, трохи згодом...
Порадитись із вами я хотів,-
На те я вас тепер оце й покликав.
Старовський
А сам же ти як думаєш про те,
Що пан гетьман нам подає до вваги?
Лясковський
А що ж тут ще? Казав я вам і перш,
Що все одно - нам витримать не сила,
Не схилимось,- то шию нам нагнуть,
Послухаєм - зазнаємо ми ласки.
Нема чого стрибати нам в огонь,
Коли його і обминути можна.
Змагаючись, як наш дурний Василь,
Ми і людей занапастим, і місто.
Віддавшися ж - ми зарятуєм все,
Та і самі не будемо без зиску.
Ви згодились попереду на те,
Що як уже побачимо, що годі
Змагаться нам, то скинем Василя,
Коли на те до нас він не пристане,
Та й скоримось Ханенкові. Сей час
Уже прийшов: не витримаєм далі.
І склалось так тепер нам добре все,
Що вже не ми, а сам гетьман Михайло
Прохає нас,- то се ще й ліпше нам:
Ми можемо так більше вторгувати.
Тим я й кажу: берім, коли дають,
Бо час мине, то може все пропасти.
Жилинський
Та се то так... та штука є одна...
Лясковський
Кажи - яка, то, може, і зарадим.
Жилинський
Ну, дасть гетьман маєтків, талярів
По сотні-дві... І ще тобі до того
Полковництво…
Лясковський
Написано про се... Хіба не в лад?
Жилинський
Ні, не про те, а ось що:
Вам добре двом: полковницький пірнач
Уже давно вві сні пан сотник бачив,-
Тепер його й рукою досягне.
І пан суддя теж плату добру має:
Полковника ненавидить він так,
Що добре б дав, аби помститись можна.
За віщо се,- не відаю того…
Старовський
Він ворогом мені давно вже стався:
Образою великою вразив
Мене він раз…
Лясковський
Яка ж була образа?
Старовський
Прилюдно він назвав мене колись
Утисником і ще зганьбив словами.
Лясковський
А за що ж то?
Старовський
Та за дурницю все!
Там козаки-сусіди єсть у мене,
Дейнеченки... супліку подали,
Що ніби я їх утискав, що ніби
Я батожжям їх бив, а то усе
Шкарадная брехня! Та ще й на кого:
Ще й на суддю! І він мене тоді
Утисником назвав, ганьбив... Забути
Не можу я... Давно я заприсягсь
Помститися, полковництво відняти
У його й все...
Жилинський
Ото ж і буде так!
От пан суддя і має нагороду!
Опріче тих маєтків, талярів,
Один бере пірнач, а другий - помсту,
А що ж мені?
Лясковський
Маєтність, гроші…
Жилинський
Ге!
Те маєте і ви та ще і надто,
Мені ж нема додаточка того.
Лясковський
Як там - бери! Про те всі будем дбати,
Щоб сотником ізроблено тебе.
Жилинський
Оце гаразд! Так ліпше й приставати.
Та тільки вже щоб слова не ламать!
Лясковський
Не зломимо! Як я сказав, то певне,
Та тільки щось мовчить наш пан суддя,
Що думає - не хоче нам сказати.
Старовський
Я пристаю.
Жилинський
Оце так і гаразд.
(До Лясковського.)
А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?
Лясковський
Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-
По-хлопському убраний хтось підходе,
Дає листа... я в його розпитавсь:
Він ізнайшов отой тайник підземний
Та й вліз сюди... Я наказав йому,
Щоб зараз він назад вертавсь, а вранці
Засипали ми тайника того.
Жилинський
Бач, бісові,- знайшли ж тайник, а наші
І байдуже!
Старовський
Бо так він обваливсь,
Заріс увесь кущами й дерезою,
Що всі його забули вже давно.
Лясковський
А сей, бач, знав про його: він у місті
Колись бував. І знаєте ви - хто?
Жилинський
А хто? Кажи!
Лясковський
Полковниці се батько.
Старовський
Невже? Свирид? Бач, де він обізвавсь!
Жилинський
А хто ж то є? Про його я не знаю.
Старовський
Він з Винниці був міщанин,- там є
У його двір... Водився з козаками
Ще здавна він... лестивсь і до ляхів...
Став козаком, пристав до Дорошенка...
Лясковський
Тепер же знов з Ханенком наклада…
Він там у їх за осавулу в сотні…
На вигадки премудрий, дак його
Туди і шле Ханенко, де не шаблі,