Серед бурі
Шрифт:
Потрапив я сюди в щасливий час:
Підмовою чи зробиться з Лясковським,
А знаючи, як увійти сюди,-
Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..
Оксана
(ввіходить швидко.)
Ходіть мерщій... Василь уже пішов.
Пилипенко
Ходім, веди! А се тут недалеко?
Оксана
Та тільки сад маленький перейти.
(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.
Лясковський
(озирається.)
Нема її... От не щастить ізнов!..
Побачити її саму хотілось…
А от - нема!.. А може, там вона?
(Зазирає в одні двері і в другі.)
Ніде нема!..
Оксана
(вбігає швидко.)
Ой, хто се тут?.. Пан сотник…
Лясковський
Еге, се я... Потурбував я пані?
Але я знав, що пані тут сама,
То і прийшов із шанців, щоб сказати...
(Спиняється.)
Оксана
Сказати - що?
Лясковський
Багато є сказать,
Та усього не виявиш одразу...
Оксана
Сідайте ж бо!
(Сама сідає.)
Лясковський
Еге, сідаймо... так... Сідає.
Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?
Нема мені спокою вже давно…
Оксана
Чого ж то так?
Лясковський
Бо пані я побачив.
Оксана
Ви кажете, добродію, таке,
Що я його не вмію розуміти…
Лясковський
Дак зрозумій, що я тебе люблю!
Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.
Ні, не тікай, дай все мені сказати!
Не вільний я!.. Кохання обняло…
Подужати його не маю сили…
Мовчав я все, але тепер такий
Надходить час, що годі вже мовчати:
Ще день, чи два - й поляжемо ми всі;
Тебе ж люблю: не можу попустити,
Щоб смерть тебе забрала в час страшний,
І можу я тебе порятувати;
Але ж за те благаю в тебе я:
Не погордуй моїм коханням, пані,
До мене будь...
Оксана
Ні, годі, годі вже!..
Мені було б од вас піти відразу,
Не слухати тих божевільних слів.
Коли ж уже лишилась я, то мушу
Сказати так: як зважилися ви
Таке гидке мені казати й грішне?
Почтивості моїй, чесноті ви
Як зважились таку вчинити кривду?
Ідіте геть і більш не важтесь ви
До нашої приходити господи!..
А кривду сю - хай вам дарує бог!
Лясковський
Розгнівалась і слухати не хочеш...
Оксана
Ідіте геть! Я вже сказала вам,
І більше вас я слухати не буду.
Лясковський
Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..
І що тепер здається нецнотливе,
Лякає так,- вже здасться не таке,
Як смерть тобі над шиєю зависне.
(Виходить.)
Оксана(сама.)
О господи, яка гидота се!
За віщо він мене образив, скривдив?
Помітив що в мені такого він,
Що зважився прийти мене схиляти
Покинути під ноги честь свою?
Які слова, чи погляди, чи вчинки
Мої йому ту зважність надали?
Не знаю я, а кров кипить з образи!..
Казати се Василькові чи ні?..
Авжеж що ні! Є клопоту багато
У його й так,- то нащо сей новий?
Йому тепер спокою в душу треба...
І добре се надумалася я,
Що зважилась про батька не казати:
Сказала б я,- що б мусив він тоді?
Коли б оддав на суд у раду батька,
То певна річ, що присуд був би - смерть;
Коли б його пустив із міста нишком,
То мусив би тоді Василь немов
Ізрадити своїх, а се погано
І мук йому без міри завдало б.
Тепер же все зробилось тишком-нишком,
Не зна Василь, не зна про се ніхто…
Тоді колись, як знімуть сю облогу,
То розкажу я Василеві все,
Тепер же - ні! Навіщо турбувати?
Коваленко (ввіходить швидко.)
Коваленко
Ну, ось і я. Діждалася мене?
Оксана
(Кидається до його й припадає йому на груди.)
Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..
Єдиний мій, найкращий, дорогий!..
Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!
Коваленко
Ні, ти - мій рай, моє життя і світ!..
Завіса.
ДРУГА ДІЯ
ОДМІНА ПЕРША
Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.
Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.
Лясковський
Дак мовиш ти, що хилються до нас?
Крутько
Та ще і як! Я з панського розказу
Усім одно у вуха все турчу:
Що в нас тепер полковник сей поганий...
Лясковський
Ну, а про те... про мене закидав?
Крутько
А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!
Нам сотника Лясковського, кажу,