Чтение онлайн

Відхід – найважливіша частина роботи, але саме її він полюбляв найбільше. То було ніби ширяння у хмарах, безвість без сновидінь.

На першому поверсі стояла консьєржка, спантеличено спостерігаючи за ним. Він прошепотів: «До побачення», але вона лише мовчки дивилася на чоловіка, і по всьому. За годину її допитуватиме поліція, попросять описати його. Й вона дасть опис. Середнього зросту чоловік, пересічної зовнішності. Років двадцяти. Чи, можливо, тридцяти. Але принаймні не сорока. Як на неї.

Він вийшов надвір. Париж тихо клекотав, наче гроза, що близько не підступала, але й ніколи не вщухала. Зброю викинув у сміттєвий контейнер, який зауважив загодя. Два новісіньких пістолети такої ж марки чекали на нього у Загребі. Він придбав відразу кілька, зі знижкою.

Коли за півгодини автобус, що прямував з Парижа в аеропорт Шарля де Голля, проїжджав Порт-де-ля-Шапель, у повітрі заметушилися сніжинки, падаючи на блідо-жовту солом’яну стерню, що стирчала до неба.

Пройшовши реєстрацію та контроль безпеки, він попростував у чоловічий туалет. Став наприкінці довгого ряду пісуарів, розстебнув штани – цівка вдарила просто по дезодорованих таблетках на дні. Заплющився, зосереджуючись на солодкуватих пахощах парадихлорбензолу та лимонного ароматизатора фірми «Джей та Джей кеміклз». Синій відтинок до свободи мав ще одну зупинку. Він посмакував на язиці слово: «Ос-ло».

Відхилившись на спинку стільця, Харрі сидів у кімнаті 605 у червоній зоні на шостому поверсі Поліцейського управління, величної скляно-бетонної споруди, осередку найбільш численного штату поліцейських у Норвегії. Цю кімнату Халворсен – молодий поліцейський, з яким Харрі розділяв десять квадратних метрів, – називав Коміркою розкритих справ, а Харрі, щоб охолодити запал Халворсена, – Учнівською коміркою.

Але наразі Харрі наодинці свердлив поглядом стіну, де напевно мало б розташовуватись вікно, якби таке було у комірці.

Неділя. Він написав звіт й, отже, мав змогу піти додому. Але чому ж не йшов? За уявним вікном він бачив огороджену пустку біля затоки Бйорвік, де сніжинки, мов конфеті, падали на зелені, червоні та сині контейнери. Справу закрито. Перові Голмену, молодику, що сидів на героїні, остогидло життя, тож він, залізши у контейнер, прийняв останню дозу. Свинцеву. З пістолета. Жодних свідчень наглої смерті. Зброя лежала поряд. За агентурними даними, Пер Голмен не був боржником. Та й наркоторговці, вчиняючи розправу з боржниками, не маскували розстріл, видаючи його, приміром, за самогубство. Й нащо тоді дармувати вечір, обшукуючи на шпаркому вітрові непривітний контейнерний склад, де знайдеш хіба ще більше нещастя та безнадії?

Харрі глянув на вовняне пальто на вішалці. І кишенькова фляжка повна вщерть. Відколи у жовтні він придбав пляшку «Джима Біма», найлютішого свого ворога, він не торкався до неї – налив фляжку вщерть, а рештки напою вилив у мийку. Ось і носить з жовтня у кишені трунок, як нацистські керманичі носили пігулки ціаніду в підметках своїх черевиків. І до чого носитися з такою дурною думкою? Він гадки не мав. Та й несуттєво. Головне, що це діє.

Харрі глянув на годинник. Безмаль одинадцята. Вдома є гарна кавоварка з ужитку й небачений DVD, який він залишив саме для такого вечора. «Все про Єву» – стрічка знята у 1950 році, шедевральна робота Манкевича, з Бетт Девіс та Джорджем Сандерсом.

Поміркував. Знав, що обере склад для контейнерів.

Піднявши комір пальта, Харрі стояв спиною до північного вітру, котрий продував високий паркан перед ним та намітав замети навколо контейнерів. Портова територія з безлюдними просторами уночі взагалі скидалася на пустелю.

Загороджена територія була освітлена, але ліхтарі колихалися під потужними подувами вітру, й у проході між металевими контейнерами, наставленими один на один по два чи по три, шмигали тіні. Контейнер, на який дивився Харрі, був червоного кольору, і йому зовсім не личила жовтогаряча поліцейська стрічка. Одначе у грудневому Осло він правив за пристойний притулок, оскільки ані розмірами, ані затишністю не поступався камерам попереднього ув’язнення у Поліцейському управлінні.

У звіті групи, яка працювала на місці пригоди – утім, складалася вона лише з двох осіб: слідчого та техніка-криміналіста, – зазначено, що певний час контейнер стояв порожній. І був незамкнений. Охоронець казав, що замикати порожні контейнери не потрібно, адже територія загороджена, та ще й під охороною. Хай там як, а наркоман туди втрапив. Ймовірно, Пер Голмен – один з багатьох, хто знайшов прихисток неподалік Бйорвіка, звідки як шапкою кинути до наркоманського «супермаркету» на Платі. Цілком імовірно, що охоронець свідомо прогледів, що контейнери стали нічліжкою для наркоманів, може, він усвідомлював, що часом ці контейнери рятували чиєсь життя?

Контейнер не зачинено, але на воротях висить величезний комірний замок. Треба було зателефонувати з управління й попередити про свій прихід, розпачливо подумав Харрі. Якщо тут взагалі є охорона, бо він чомусь нікого не зауважує.

Харрі знов поглянув на годинник. Поміркував, оцінюючи висоту паркану. Він у добрій формі. Навіть у надзвичайно добрій. Не доторкався до спиртного з часу згубного зриву влітку, постійно тренувався у спортзалі в управлінні. Ба більше, ніж постійно. Перед снігом здолав на стадіоні колишній рекорд Тома Волера у бігові з перешкодами. За кілька днів Халворсен лагідно поцікавився, чи не пов’язані його досягнення з Ракеллю. Він-бо має таке враження, що вони більше не зустрічаються. Харрі небагатослівно, проте по-простому пояснив молодому колезі, що, хоч вони й мають спільний кабінет, особисте життя вони не поділяють. Халворсен на те лише знизав плечима, спитавши, з ким тоді він намірився його поділяти, й отримав доказ свого здогаду, адже Харрі підвівся й вийшов з кабінету 605.

Триметровий. Без колючого дроту згори. Як ракові ногу відірвати. Харрі якомога вище схопився за сітку, обіперся ногами в стовп у паркані й підтягнувся, знову схопився ще вище, мить повисів на витягнутих руках, допоки знов не уп’явся ногами у паркан. Ніби гусениця. Отак, ось він і перекинув тіло на той бік паркану.

Піднявши засув, він розчинив дверцята у контейнері, добув великий потужний армійський ліхтар, скочив під стрічку поліцейського огородження й заліз усередину.

Дивна тиша, ніби всі звуки теж позамерзали.

Харрі увімкнув ліхтар, націлив промінь у глиб контейнера. Долі обведено крейдою обриси тіла – місце, де знайшли труп Пера Голмена. Беата Льонн, керівник криміналістичного відділу, показувала йому знімки. Пер Голмен сидів, прихиливши спину до стіни, з діркою у правій скроні, й праворуч від нього лежав пістолет. Крові небагато. Коли стріляєш у голову – це єдина перевага. Пістолет має невеликий калібр, тож вхідний отвір маленький, а вихідного взагалі немає. Отже, судовий медексперт знайде кулю у черепі, куди вона втрапила, мов кулька з настільного футболу, обернувши на лемішку все, чим міркував Пер Голмен. І прийняв своє рішення. І, врешті, наказав пальцеві натиснути на курок.