Чтение онлайн

Решта загадкових слів, мабуть, приховують у собі вказівку на певні предмети, що в комплексі дають можливість визначити координати вимпела.

Якщо стати на цю точку зору, то дуже важливо було б знати священне число. Воно може виявитися тим ключиком, яким відмикається вся система координат.

Отже, дозвольте зробити підсумок. Перше: легенда Мідного згортка — це не релігійна притча. Друге: слово “боги”, мабуть, має давніше походження і поставлене замість іншого слова, що стояло раніше. Третє: загадковість тексту легко пояснити з точки зору гіпотези Бєлова. Четверте: дуже необхідно вивчати усні перекази на місці уявного приземлення уявних палеоастронавтів. Усе.

ТАРАСЮК. У кого є запитання до доповідача?

ВОЛКОВ. Чи відомі товаришці Кремньовій ще якісь легенди, що можуть мати відношення до палеоастронавтики, як ви називаєте?

КРЕМНЬОВА. Звичайно! Так сама, як і всім присутнім! Я кажу про всі міфічні істоти, що спускалися з неба і злітали туди.

ДУДНИКОВ. Наше завдання — дослідження стародавніх пам’яток. А про що доповідає тут товаришка Кремньова? До чого ж тут міфи? Чому товаришку Кремньову не задовольняє визнана наукою теорія походження релігії?

КРЕМНЬОВА. Вона мене цілком задовольняє. Але я припускаю, що легенди про приземлення і зльоти окремих богів можуть бути пов’язані безпосередньо і з фактом приземлення і відльоту розумних істот. Не бачу ніяких підстав не визнавати такого припущення.

ДУДНИКОВ. Але чи розуміє товаришка Кремньова, що, підставляючи в релігійну маячню замість слова “бог” слово “космонавт”, вона тим самим дає підстави стверджувати істинність релігійних вчень Біблії, Корану, Веди тощо.

КРЕМНЬОВА. Чи розуміє товариш Дудников, що на відміну від бога у космонавтиці нема нічого надприродного?

ДУДНИКОВ. Але так можна дійти до підтвердження відомої біблійної тези про створення Землі не природою, а позаземною, небесною істотою! І тоді…

ІЛЬЇН. Пробачте, це вже не запитання, а виступ…

КРЕМНЬОВА. Не перебивайте. Хай товариш висловиться.

ДУДНИКОВ. Вважаю це за свій обов’язок, товариші! І тоді нам доведеться визнати, що не людина — вища істота, а хтось інший! Це попівщина! Це принизливо для людини!

БЄЛОВ. Не знаю, як для товариша Дудникова, для мене зовсім не принизливо було б довідатися, що нашу Землю і навіть усю Сонячну систему, ба навіть Галактику, врешті-решт, зліпили не безглузді закони стихій, а руки розумних істот. Більше того, це тільки надало б мені впевненості в своїх силах. Якщо хтось зміг, отже, і ми зможемо!

КРЕМНЬОВА. Правильно!

ТАРАСЮК. Ще є запитання? Немає? В такому разі дозвольте від вашого імені подякувати Майї Степанівні за надзвичайно цікаве повідомлення. Засідання закінчено. Президію прошу залишитись. І вас, товариші Кремньова й Бєлов.

…Мабуть, пропозиція Майї Степанівни про організацію збирання фольклорних матеріалів у районі Хірбету — Саммілі дуже своєчасна. Треба подумати, чи варто внести це питання до плану нашої експедиції.

БЄЛОВ. Експедиції?

ТАРАСЮК. Так. Я не встиг оголосити до засідання. Питання в принципі вирішено Академією. Головна мета — пошуки нових саммілітів. Тепер буде іще одна — пошуки легенд. Давайте офіційно приймемо рішення про необхідність включити до експедиції філолога-арабіста. Хто “за” — прошу голосувати. Проти? Хто утримався? Немає?

ДУДНИКОВ. Є.

ТАРАСЮК. Так і запишемо: прийнято одностайно при одному, що утримався.

Після засідання Григорій привів Матвія та Майю в інститутський музей і зупинився біля стіни, на якій висіла величезна — на три людських зрости — блакитнувата калька, де виднілися якісь дивні жовтогарячі штрихи.

— Відійдіть метрів на п’ять, інакше не зрозумієте! — сказав Тарасюк.

Матвій з Майєю послухались. І як тільки вони відійшли, лінії та штрихи, злилися в суцільні контури. На стіні з’явилася ціла череда бізонів — величезних крутошиїх тварин з важкими головами.

— Що це таке? — вигукнула Майя. — Раніше їх тут не було!

— Бики Саммілі, — коротко відповів Григорій. — Прислав Фернан Гізе…

— Зачекайте-но! — скрикнула дівчина. — Я мала на увазі лише усні легенди. Але ж люди вміли малювати і двадцять, і п’ятдесят тисяч років тому!

…Цілий рік змарновано. Цілий рік!

Просто дивно, як йому спала ця божевільна думка — шукати наскельні малюнки в Хірбеті? Хіба він не знав, що вузька долина, затиснута між горами й пустелею, скидалась на справжній прохідний двір? Хто тільки не бував там протягом тисячоліть! Єгиптяни І ассирійці, хети і перси, греки і римляни…

Було б надзвичайне чудо, якби у печерах Хірбету зберігся хоча б один малюнок, зроблений рукою людини в кам’яному віці. І все-таки рік не минув марно. Коли б він не приїхав у Хірбет, хтозна, чи почув би про цих прекрасних биків Саммілі?

Фернан ще раз подивився на кам’яну стінку з жовтогарячими лініями і штрихами, що зливалися в силуети могутніх тварин. “Щось давненько немає листів од Грегорі, — подумав він. — Приїде чи не приїде. Або щось перешкодило?.. І Халід загостював у діда!..”

Фернан глянув униз. Там, коло підніжжя плато, виднівся гайок фінікових пальм. Серед зелені жовтіли хатки. А відразу ж за оазою — до самого обрію — безмежний океан дрібного піску з обрідними острівцями колючого чагарника.

І тут, на плато, зелені майже немає. Звідки їй бути, якщо на сотні кілометрів дзюрчить лише одне-єдине джерельце. Ось воно тече по прискалку тонким пульсуючим струмочком, наповнює видовбану чиїмись добрими руками круглу кам’яну чашу і зникає в ущелині.

Взявши відро, Фернан попрямував до своєї печери.

Власне кажучи, печер у звичайному розумінні цього слова — таких, наприклад, як у Піренеях чи в тому ж Хірбеті, — тут не було. Стародавні мешканці плато жили в нішах, утворених коло підніжжя скель і схожих на довгі, вузькі кімнати без зовнішньої стіни.

Кілька справжніх печер існувало лише у Джаббарі — в глибокій ущелині — колишньому руслі багатоводної річки, що перетинала плато. Але забиратись так далеко не було сенсу. Спочатку треба було дослідити прилеглі до джерела скелі.