Чтение онлайн

Маленькі очиці отця Філіппа неспокійно забігали в усі боки:

— Я покладався на вашу скромність, пане Гізе. Невже ви здатні розголосити чужу таємницю?

“Все йде прекрасно!” — сказав до себе Фернан. А вголос вимовив:

— Звичайно, не здатний. Але я маю бути цілком впевнений, що не введу вас в оману. Раз ви не хочете вплутувати в діло третіх осіб, я мушу докладніше ознайомитися зі всіма фактами, що стосуються рукопису. Насамперед мені конче необхідно з’ясувати, звідки він узявся!

З хвилину помовчавши, отець Філіпп сказав:

— Мені приніс його як плату за козу Халід ель Акбар.

— Що за коза, що за Халід, достобіса?

Ігумен докірливо похитав головою, почувши такі слова. Однак пояснив:

— Халід — це хлопчик, пастух. А козу називали Жозефіною. Він її не догледів…

— Дідько з нею, з козою! — нетерпляче закричав Фернан. — Мене цікавить не коза, а рукопис. Звідки ваш пастух його взяв?

— Каже, що в печері, — спокійно відповів отець Філіпп.

— Нісенітниця! Справжня нісенітниця! — байдуже обізвався Фернан. — Украв де-небудь. Ану, давайте-но сюди цього брехунця!

— Несправедливо шельмуєте невинного, — суворо промовив ігумен. — Я сам бачив цю печеру. І посудину, в якій зберігалася шкіра…

Він прочинив двері і гукнув:

— Халіда сюди! Швидко!..

За годину до кімнати увійшов худий хлопчак в обшарпаному, вицвілому халаті і грубих стоптаних черевиках. На засмаглому до чорноти обличчі вирізнялися тільки блакитнуваті білки очей та білі зуби. Він зупинився біля столу з шапкою в руках і мовчки спідлоба поглядав то на отця Філіппа, то на Фернана.

— Повтори при панові Гізе, як ти загубив Жозефіну! — наказав отець Філіпп.

Винуватим голосом, опустивши очі й запинаючись, Халід розповів про все — про загублену козу, про печеру, про глечики, про стару шкіру, котра зараз на столі у пана ігумена. І про те, що коли коза коштує набагато дорожче, ніж шкіра, то він, Халід, може не, застати дідуся Джафара живого…

Про мідну гирю Халід вирішив поки що не казати. В разі господар і цей пан скажуть, ніби шкіра з позначками коштує менше, ніж Жозефіна, тоді можна буде принести й гирю.

Фернан мовчки слухав плутану Халідову розповідь, недовірливо похитував головою.

— От Хома невіруючий! — вигукнув отець Філіпп. — Хочете переконатися? Будь ласка. Зараз же звелю приготувати їжу, і вирушимо до печери!

Фернан подивився на хлопчика. Той ковтнув слину.

— Про час від’їзду домовимося пізніше. А от щодо їжі накажіть. Тільки не для мене, а для цього хлопця. Йому вона, здається, не завадить.

Отець Філіпп посміхнувся і перехрестив Халіда.

— Іди, сину мій, скажи Христофорові, що я звелів дати тобі хліба…

— Ви задоволені? — знову посміхнувся отець Філіпп, обернувшись до гостя, та так і занімів на місці: Фернан діставав з кишені маленький фотоапарат.

Ігумен кинувся до рукопису. Але Фернан встиг клацнути затвором і, ховаючи апарат у кишеню, спокійно сказав:

— Чудовий кадр. Ігумен монастиря Святого Гільйома розчепіреними руками захищає шкіряний згорток. Навіть літери видно…

Отець Філіпп схопив шкіру, засунув її у сейф, грюкнув сталевими дверцями і зривистим голосом крикнув:

— Як це розуміти?.. Священні закони гостинності…

— Сідайте і слухайте, — відрубав Фернан. — Поговоримо як мужчина з мужчиною. По-перше, мені приємно повідомити вас, що рукопис справжній. Його приблизна ціна, — двісті тисяч доларів. По-друге, якщо справедливо дивитись — він належить не вам, а Халідові….

— Хай доведе! — крикнув ігумен. — Хай доведе! Рукопис лежить у моєму сейфі! Він мій!

— А як же із заповіддю “не украдь”? — спокійно запитав Фернан.

— Ви мені більше не потрібні, — так само спокійно сказав отець Філіпп, раптово присмирівши. — Скільки я вам винен за консультацію?

— Даруйте, який дріб’язок, — усміхнувся Фернан. — Краще я, з вашого дозволу, надішлю цю фотографію в канцелярію його святейства.

— З мого дозволу? — прошепотів отець Філіпп, раптово збліднувши й важко опускаючись на стілець.

— З дозволу чи без дозволу — це, погодьтесь, уже деталі.

— Ви не вчений, а звичайний шантажист! Гангстер!

— Навіщо так грубо? — знову посміхнувся Фернан. — Я ж не зазіхаю на ваше майно.

— Цей голодранець не одержить ані цента.

— І. ви теж. Центи одержить канцелярія його святейства. Коли, звичайно, захоче реалізувати манускрипт, який ви доставите в Рим наступного дня після того, як там одержать мій фотознімок.

— Що ви хочете? — засичав ігумен.

— Небагато. Ви виймаєте згорток із сейфа і розгортаєте рукопис на цьому столі. Потім я прокручую плівку до чотирьох останніх кадрів і фотографую згорток з обох боків. Потім початок плівки — з вашим зображенням — засвічується, відрізається і передається вам у цілковите розпорядження.

Отець Філіпп насторожено дивився прямо Фернанові в рот.

— Здається, ви починаєте розуміти, — сказав Ферман. — Це приємно. Разом з плівкою я передаю вам розписку про те, що сфотографував ваш документ і зобов’язуюсь відшкодувати вам будь-які матеріальні збитки в разі опублікування цих фотокарток без вашого відома — доти, звичайно, поки ви не продасте рукопис.

Все ясно? Якщо ж я опублікую фотознімки рукопису, ви зможете мене зробити жебраком і запроторити в тюрму за борги. Але як тільки ви продасте згорток, ми відразу ж не залежатимемо один від одного. Ви зможете придбати на двісті тисяч доларів акцій будь-якої компанії, а я зможу повідомити вченим найцікавіший стародавній текст…