Чтение онлайн

3.

Наступні кілька годин були чорним отвором у його пам'яті. Він отямився у себе в під'їзді. Банзай ішов до себе додому.

Тато, як звично, був на роботі. Баба сиділа вдома.

– Мий руки, будеш їсти, – здається, таке вона сказала. Але Юрко не був упевнений. Миючи руки, він лиґнув третій тарен.

З ванної у дзеркало було видно вішак, на якому висів татів хатній халат. Банзай помив водою лице і спитав у тата, якого побачив у дзеркалі, чому той уже вдома. Тато сказав, що, знаєте, не чекав, не чекав, від кого-кого, а від свого сина не чекав таких дурниць, які Юрко наробив сьогодні у школі. Банзай щось відповів йому (щось таке влучне й дотепне, проте що? – він не міг пригадати), як пришкутильгала баба і спитала, з ким він тут варнякає.

Банзай сидів на кухні і їв борщ. Баба звалила до однієї зі своїх підстаркуватих подружок. У нього саме зав'язалася напрочуд цікава дискусія з чайником. Здається, щось на тему білих горошків на чайниковому череві.

Повернулася баба, і Банзай дуже тихо сказав чайнику, що не видасть старій ані слова з їхньої розмови.

Чайник, здається, поставився схвально до такого рішення.

4.

З наступного дня Банзай запам'ятав лише невеличкі, наче записочки, клапті. Зранку він проковтнув решту тарену – три піґулки. Зовсім не орієнтуючись у часі, він пропустив перший урок, алгебру. Сів на сходи перед школою, дивуючись, чому ніхто не йде на лекції.

Нарешті на горизонті з'явився завуч. Той здивовано спитав Юрка:

– Чого це ти, Банзаю, не на уроці?

– Та вон, блядь, чекаю на ту йобану алгебру.

У завуча відвисла щелепа. Від кого, а від Юрка почути такі слова він очікував менш за все. Далі йшли видерті сторінки.

Повернувся (отямився) Банзай перед якимось класом. Він сміливо, підстрибуючи, ввалився досередини, потрапивши на алгебру в паралельному класі. Йшов уже третій урок.

Юрко, весело посміхаючись, сів на задню парту. Вчителька пробувала прийти до тями; всі учні радісно зиркали на тареномана.

Вчителька вже повернулася до норми й продовжувала лекцію. Хлопець поряд із Банзаєм небезпечно розгойдувався на кріслі. Раптом стілець із трухлявого дерева тріскуче розвалився, і опецькуватий хлопчина голосно ляпнувся на землю.

Банзай дико зареготав, зірвався з місця і вибіг із класу. Потім знайомі переповідали, що той шалений сміх було чутно аж на третьому поверсі.

Далі знову йдуть видерті сторінки.

5.

На третьому тижні навчання Банзай оголосив своїм чадам, що у вівторок, коли у тих немає першого уроку, буде факультатив. І кожен, хто не байдужий серцем до чарівного світу біології, нехай приходить, ласкаво просимо.

Узагалі-то, в Банзая було три класи до заопікування, але цей

(Дарця Борхес)

з невідомих причин подобався йому найбільше. Подумки він називав його "своїм".

Перед першою лекцією, у понеділок, була гучна й бучна забава, День народження нашого коханого директора – вуйка Андрія. Всі учні (а дівчата-підлизи особливо) дуже слічно вітали іменинника з пишною сороківкою. А Вітайль Ханигін-Тичинда навіть написав мадриґал на його честь. Мадриґал почепили на дошці оголошень, але перед тим він був прочитаний Автором на забаві яко Тост Дня (Автор нетвердо стояв, приховуючи маленькі відбекування за випинанням губ, і не зводив з уродинника під час декламації почервонілих блискучих очей). Ось цей чудесний мадриґал:

Нехай срібними росами будять Вас уранці,

Хай здійсниться тисяча Ваших бажань,

Дозвольте нам у Ваше свято

Привітати Вас від усієї душі,

І побажати Вам тільки щастя,

Добра, радості в житті.

Снаги трудової без ліку,

Ні грама бід, ні капельки страждань,

Злету орлиного та віку лебединого,

І якнайменше нерозв'язаних питань.

З РОСИ І ВОДИ!

Юрка насторожило одне: чому "будять Вас уранці"? І чому не нептунці чи плутонці, скажімо?

Тимчасово невизнані дитячі таланти також приклали свою шкодливу руку до теплих привітань. Хтось гелевою ручкою, імітуючи шрифт поздоровлення, дописав:

Солнце, воздух и вода

Не помогут никогда.

Лишь активный онанизм

Укрепляет организм.

ЦІЛУЄМО!

6.

26-го вересня, у вівторок, відбувся черговий факультатив.

На урок приходили різні люди, шукаючи знань, чи просто з підлабузницьких міркувань.

Основним ґенератором підлабузництва була Іра Коркуша. Банзаю вона дуже нагадувала Рибу-Сонце з мультика про Умку. Від неї йшли невпинні флюїди підлизування. Вона стала своєрідним гуру, ідеологом цього тонкого і вельми непростого заняття. Коло неї згуртувалось іще четверо дівчат подібного віросповідання.

Банзай зайшов у клас. Там сиділо вже троє хлопців, Ігорчик Лель, як його всі кликали, – серед них. Його Банзай бачив у невдалих спробах замаланювання до Дарці. Ну і, звичайно, Королева підлабузництва зі своїм кортежем. Вона сіла за другу парту... Не надто близько, щоб відразу ж викрились її плани, і не надто далеко, щоб утратити вплив на Юрка.

Банзай вже замірявся почати лекцію. Він устав посередині, збираючись розповісти про цикл трикарбонових кислот, як у клас зайшла Дарця Борхес. Вона привіталася, скинула легку осінню куртку, жбурнула шкіряний наплечник на крісло і сіла у порожньому ряду, де нікого не було (подалі від усіх, мабуть). Вона злегка посміхалася, чекаючи, що ж такого видасть сьогодні Банзай.

Раптом озвалася Риба-Сонце:

– Слушай, Дарця, і ти ше сюда приперлася?

Дарця повернула до неї голову і щось проартикулювала губами. Що саме, не було видно, бо на лице з одного боку розсипалося волосся.

– Сама іді туда! Вали звідси, чюєш? – голосно пронявкала Риба-Сонце.

– Да! Вали! – каркнула одна з її подруг. – Мєньше народу – більше кіслароду!

Конец ознакомительного фрагмента.