Чтение онлайн

Синтія відчула напад паніки. Невже вона запізнилася до школи? Котра ж година?

Звідти, де була, вона подивилася на годинник Тода, що стояв на його нічному столику. За десять хвилин восьма. Ще майже півгодини до того часу, коли вона зазвичай вирушає на свій перший урок.

У будинку панувала мертва тиша.

У цей час вона, як правило, чула своїх батьків унизу, на кухні. Навіть якщо вони не розмовляли одне з одним, а таке бувало часто, звідти долинали тихі звуки від дверцят холодильника, що відчинялися й зачинялися, від лопаточки, яка шкрябала по сковороді, чулося приглушене торохкотіння посуду в зливальниці, хтось — здебільшого батько — перегортав сторінки вранішньої газети й бурчав через новини, що його дратували.

Дивно.

Вона увійшла до своєї кімнати, зачинила за собою двері. «Візьми себе в руки, — наказала вона собі. — Прийди на сніданок так, мовби нічого не трапилось. Мовби нічого незвичайного вчора увечері не було. Поводься так, ніби твій батько не витяг тебе вчора з автомобіля набагато старшого бойфренда й не забрав додому».

Вона подивилася на своє завдання з математики для дев’ятого класу в розгорнутому зошиті, що лежав на її столі. Вона розв’язала лише половину задач, перед тим як вийшла на прогулянку вчора увечері, наївно повіривши в те, що завтра вранці прокинеться рано й встигне їх закінчити.

Тод зазвичай вештався по будинку цієї вранішньої пори. Заходив до туалетної кімнати й виходив, ставив платівку «Led Zeppelin» на свій стереопрогравач, гукав до матері, яка була внизу, запитуючи, де його штани.

Вона не пригадувала, щоб він казав, ніби йому треба сьогодні дуже рано до школи, та й чому би мав це казати? Вони не часто ходили удвох до школи. Сестра була для нього не більш як пришелепуватою дев’ятикласницею, хоч вона докладала всіх зусиль, аби набратися всілякої гидоти не менше за нього. Подивимося, що він скаже, коли вона розповість йому, як напилася уперше в житті. Але годі й сумніватися, що в цьому змаганні він завжди буде попереду й, коли треба, набере набагато більше очок.

Окей, можливо, Тод сьогодні справді дуже рано пішов до школи, але куди заподілися мати з батьком?

Щодо батька, той міг поїхати у своє чергове ділове відрядження ще на світанку. Він завжди кудись поспішав, і відстежити його було неможливо. Нічого дивного не сталося б, якби він від’їхав ще вчора увечері.

А мати, можливо, пішла провести Тода до школи або щось таке.

Синтія вдяглася. Натягла джинси, светр. Намастила губи помадою, підмалювалася рівно настільки, щоб не здаватися лайном і щоб не дати матері приводу звинуватити її в намаганнях «перетворити себе на казна-що».

Коли вона спустилася на кухню, то стала там як укопана.

Вона не побачила ані виставлених коробок із пластівцями, ані соків, ані зерен кави у млинку для кави. Не було ані тарілок, ані хліба в тостері, ані кухлів або чашок. Не було чаші з рештками молока, не було намочених «Райс-Кріспіз» [1] у зливальниці. Кухня мала достоту такий самий вигляд, якою вона була вчора, коли мати прибрала в ній після вчорашньої вечері.

Синтія роззирнулася навколо, чи немає де-небудь записки. Її мати мала незрівнянний талант до складання записок, коли їй треба було кудись вийти. Навіть тоді, коли сердилась. То були записки досить довгі, щоб повідомити: «Сьогодні ти живеш самостійно». Або: «Зроби собі яєшню, мені треба відвезти Тода», або: «Я скоро повернуся». Якщо вона була справді сердита, то замість підписатися: «З любов’ю, мама», підписувалася: «З л., мама».

Але записки ніде не було.

Синтія напружила нерви й зважилася погукати:

— Мамо!

Її власний голос здався їй якимось дивним. Мабуть, у ньому було щось таке, чого вона сама не хотіла визнати.

Коли мати не відповіла, вона погукала знову:

— Тату!

І знову нічого.

Вона припустила, що це її покарання. Вона дістала своїх батьків, розсердила їх, і тепер вони вирішили поводитися так, ніби її не існує. Покарання мовчазне, але за своїми масштабами космічне.

Гаразд, вона його витримає. Отже, сьогоднішній ранок починається для неї із грандіозної конфронтації з батьками.

Синтія відчула, що не зможе проковтнути сьогодні ніякого сніданку, тому згребла докупи книжки, потрібні для школи, й попрямувала до дверей.

Газета «Джорнел Кур’єр», згорнута в рурочку, скріплену гумкою, лежала на ґанку.

Синтія буцнула газету носаком, відкинувши з дороги й навіть не подумавши про неї, й пішла під’їзною алеєю, яка була порожня: батьків «Додж» і материн «Форд-Ескорт» обидва від’їхали — у напрямку Мілфордської південної середньої школи. Можливо, якщо вона знайде брата, то зможе довідатися, що відбувається і в яку халепу втрапила.

«У велику», — подумала вона.

Учора вона не повернулася додому о восьмій вечора. То був шкільний день передусім, а перед тим зателефонувала місіс Асфодел, повідомивши, що коли вона не виконає назавтра своє завдання з англійської мови, її не переведуть до наступного класу. Синтія сказала батькам, що піде робити своє домашнє завдання до Памели, бо та пообіцяла допомогти їй із тією англійською писаниною, хоч це й було дурним марнуванням часу.

— Гаразд, але о восьмій ти повинна бути вдома.

— Та ви що? На той час я й одного завдання не встигну зробити. Ви хочете, щоб я провалилася?

— О восьмій, — сказав батько. — Не пізніше.

«Та пішов ти! — подумала вона. — Я повернуся додому тоді, коли повернуся».

Коли Синтія не повернулася додому о чверть на дев’яту, мати зателефонувала в дім Памели. До телефону підійшла Памелина мати, й мати Синтії сказала:

— Хелоу, це Патрисія Бідж. Мати Синтії. Можна мені поговорити з Синтією?

Мати Памели відповіла, що не тільки Синтії в них немає, а й Памела досі не повернулася додому.

Тоді батько Синтії надів вилинялого фетрового капелюха, без якого нікуди не виходив, сів у свого «Доджа» й став їздити по навколишній місцевості, шукаючи дочку. Він здогадувався, що вона могла поїхати з Вінсом Флемінґом, сімнадцятирічним хлопцем з одинадцятого класу, який нещодавно одержав права водія і тепер гасав на своєму іржавому червоному «Мустангу» зразка 1970 року. Клейтон і Патрисія Бідж були невисокої думки про нього. Брутальний хлопець, проблемна родина, поганий вплив. Синтія підслухала, як одного вечора її батьки говорили про батька Вінса, говорили про те, що він чоловік поганий чи щось таке, але вирішила, що то порожнє базікання.