Чтение онлайн

— Я вас, — каже, — так одсигналю, що душа ваша моїх сигналів перелякається та парою з вас і піде.

Колгоспники з нетерпінням чекали на звітно-виборні збори і готували для голови «вороних».

Хапунця прокотили з вітерцем.

Наш знайомий, мудрий колгоспник, прочитавши про Хапунцеві діяння, сумно похитав головою:

— От та гемонська комора.

— Що таке? Яка комора? — здивувались ми.

— Колгоспна комора! Ви розумієте, — каже мудрий колгоспник, — найбільше колгоспних керівників, типу вищепойменованого голови, спотикаються на колгоспних коморах…

— Як це?

— А так! Ото ж у коморі — сало, олія, мед, борошно, цукор… Воно й тягне кожного такого голову. А ордерів вони не люблять… І спотикаються… І ота комора обов'язково кінець кінцем веде кожного з них далеко поза комору. І надовго…

— А що робити?

— Я вже давно над цим думаю. Єсть у мене ідея про самохідну колгоспну комору. Це така комора, що, коли до неї посилає голова чи хтось інший з керівників без ордера і як тільки посланець ступне на східці, — комірник автоматично вилітає з комори, двері автоматично зачиняються, і комора самоходом од'їздить — од'їздить від порушників Статуту артілі… Вони до неї, а вона від них. Не дається, щоб її відімкнули. А як з ордером людина йде, комора спокійно собі стоїть. Як, по-вашому, — питає мудрий колгоспник, — можна таку комору збудувати?

— Тяжко! — кажу.

— Тяжко? — посміхнувся мудрий колгоспник. — «Катюшу» вигадали, — а комори щоб не вигадати! Ну, коли «самохідну» тяжко, то хоч таку, що як тільки без ордера хтось у комору вскочить, а двері — грюк, і зачинились. І не відчиняються, аж поки прокурор прийде.

— Таку легше! — потвердили ми.

В одному селі, одного району, одної області єсть хороший колгосп «Зоря».

У тому колгоспі тямущий, досвідчений голова, хороші бригадири.

Єсть там партійна і комсомольська організації, єсть колгоспний актив. І не такий собі актив, а справжній, активний актив.

Колгосп хазяйнує добре, збирає рясні врожаї зернових і технічних культур, тваринництво в нього розвивається поверх плану; виконує він справно усі зобов'язання перед державою, колгоспники не ремствують на оплату трудодня, а зовсім навпаки.

Колгосп «Зоря», як бачимо, хороший колгосп.

Районний партійний комітет того району навіть любить цей колгосп. Але він дуже полюбляє й інститут уповноважених.

Чи то сівба, чи жнива, чи поставки державі — зразу в усі колгоспи їдуть уповноважені райкому.

В кожному районі єсть різні районні організації і установи. У різних районних організаціях та установах єсть, розуміється, свої уповноважені…

От одного чудесного літнього дня, коли половіли жита, наливалися пшениці і благодатне сонце обгортало своїм ласкавим промінням артільну землю, до колгоспу «Зоря» прибула солідна людина, яка й одрекомендувалася голові:

— Уповноважений. На жнива!

Голова потис уповноваженому руку:

— Дуже прошу! Допомагатимете! Заходьте, розташовуйтесь!

Колгосп «Зоря» має непогане приміщення для приїжджих.

За два-три дні ще приїхала солідна людина:

— Уповноважений «Райзаготскот»!

— Прошу, — запросив голова.

Якось так сталося, що того часу «Зорі» дуже поталанило на уповноважених.

Поз'їздилися:

Уповноважений «Райкоопяйце».

Уповноважений «Райвовна».

Уповноважений «Райриба».

Уповноважений «Райраки».

Уповноважений «Райграблі».

Уповноважений «Райґудзик».

Щоб недовго писати, скажемо, що приїхало туди щось із п'ятнадцять солідних уповноважених.

Приїхали ще один агент страховки, другий — перестраховки і т. д.

Голова колгоспу «Зоря» зустрів усіх гостинно, ласкаво й привітно:

— Дуже прошу, товариші! Розташовуйтесь!

Тьотя Уля будинком для приїжджих завідувала і обіди їм варила. Борщ такий, що навіть уповноважені з хронічним колітом казали: «Дивись! Дома я самий легенький суп їм, — і пече, а тут три миски борщу, не поспішаючи, викушаєш, — і нічого. Перші дві години трохи важко дихати, а не пече зовсім».

Почали уповноважені в колгоспі жити та поживати.

А колгосп «Зоря», — ми це підкреслюємо, — був колгосп хороший, справний, всі роботи виконував вчасно, мав досвідченого агронома, свого зоотехніка — комсомолку, колгоспом виховану і вивчену. Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими, — радянський, одне слово, народ…

Прийшов уповноважений до жниварки.

— Ну, як тут у вас? — питає.

Оксанка, в'язальниця, йому:

— Увечері, товаришу, розповімо все. Тепер кожна хвилина дорога, б'ємо рекорд в'язання снопів.

Почалася молотьба. І на молотьбі уповноваженому кажуть:

— У нас погодинний графік! Усе розраховано. Не заважайте, дорогий товаришу!

Інші всі уповноважені ходять, а їм:

— Яйця — виконано! Молоко — виконано! М'ясо — здаємо в рахунок плану наступного року.

Жилося уповноваженим продуктивно.

Вранці повстають, підуть до ставка, скупаються, прийдуть, поснідають, полежать у садку, потім походять, потім знову полежать у садку, перед обідом підуть скупаються, пообідають, після обіду полежать у садку, потім пройдуться, знову полежать, потім пополуднують. Як сонце спадати почне, підуть у поле пройдуться, перед вечерею скупаються, потім повечеряють, після вечері посилають у район телефонограми:

— Заготовлено 102 проценти, але ми на досягнутому не зупиняємося…

Увечері перед сном збираються в садку, під дубом, сидять, одпочивають, потім лягають спати.

Уповноважений «Райраків» знав напам'ять «Графа Монте-Крісто». Вечорів з двадцять пішло на «Монте-Крісто» — уповноважений розповідав, а всі слухали.

Уповноважений «Райвовни» сказав, що він знає напам'ять «Анну Кареніну», але коли «Монте-Крісто» скінчили і взялися за «Анну Кареніну», виявилося, що «Райвовна» її не тільки не знає, а плутає з «Нарисами бурси» Помяловського.