Чтение онлайн

Інспектор Гузен і асистент, що ставив запитання, сиділи в неосвітленій частині кімнати і в будь-який момент мали змогу освіжитись прохолодним напоєм. А втім, їх ставлення до Чесмена було досить коректним. Вони не били його, не давали «ліків», що могли б зламати його волю. Потім, на процесі, вони з чистою совістю могли заприсягтися, що не вдавалися до насильницьких методів слідства, аби добитися зізнання. А яка спека панувала в кімнаті, яке було освітлення і скільки годин щодня тривали допити — про це судді не запитували, про це у відповідних інструкціях не згадувалось.

Гузен і його люди могли спокійно відмовитись від фізичних методів допиту, які звичайно широко застосовувались американською поліцією в такого роду справах. Тортури, що їх зазнав Чесмен, на інших в'язнів діяли досі безвідмовно. Одне з двох: арештовані рано чи пізно визнавали все, чого від них вимагали, або кінчали життя самогубством у своїх камерах.

Обидна варіанти влаштовували Гузепа. Навіть самогубство Чесмена можна було б піднести громадськості як визнання провини.

На третій день слідства, після 61-годинного допиту, протягом якого Керіл Чесмен ні разу не спав більше двох годин підряд, він зізнався у всьому, чого від нього вимагали.

— Так, я і є «бандит з червоним ліхтарем»! Кінчайте, нарешті, зі мною! — крикнув він Гузену. Потім відповідав «так» і «ні» на всі запитання, які інспектор повторив, щоб записати його зізнання на магнітофонну стрічку. Чесмен, однак, не дав детального опису злочинів «бандита з червоним ліхтарем» і відмовився підписати складений Гузеном протокол, з якого виходило, що Чесмен не тільки зізнався, а й у всіх деталях описав кожний із злочинів, у яких його звинувачували.

І все ж кримінальна поліція того ж дня повідомила в пресі, що Чесмен детально описав усі вчинені ним сексуальні злочини. Це заспокоїло громадськість і відновило реноме правлячої партії у переддень виборів.

Процес «Народ Каліфорнії проти Керіла Чесмена» розпочався 29 квітня 1948 року в оздобленому дубовими панелями залі засідань верховного суду з Лос-Анжелесі. Зал, розрахований на 200 осіб, був заповнений лише наполовину. Справа Чесмена тоді ще не сановила світової сенсації і навряд чи була відома за межами Каліфорнії. Злочини які чекали покарання, були вже забуті людьми, витіснені з їх пам’яті іншими, не менш жахливими. Те, що протягом двох тижнів було підпалено кілька кіностудій в Голлівуді, післявоєнні події в Європі і кілька розлучень відомих усьому світові кінозірок заповнили перші сторінки газет, відсунувши на задній план діяння «бандита з червоним ліхтарем». Крім того, процес не обіцяв несподіванок. Що Чесмена засудять до страти, газети вже поспішали повідомити з усією докладністю ще до того, як прокурор встиг скласти обвинувальний висновок. Отже, процес розпочався в атмосфері буденності.

— Леді й джентльмени, високий суд іде! — вигукнув судовий пристав у залі, подаючи присутнім знак підвестися зі стільців.

Дрібнохідь до залу увійшов суддя Чарлз Фріке, маленький непоказний чоловічок в окулярах на гостренькому носику. Йому виповнилось майже 70 років, і його вважали одним з найрозумніших суддів у Каліфорнії. Злочинці боялися його, як найбезжалісного суддю країни. Жоден суддя у Сполучених Штатах не виніс стільки смертних вироків, як Чарлз Фріке.

— Засідання відкрито! — вигукнув пристав, коли Фріке піднявся на подіум, і жестом показав, що можна знову сісти.

Потім суддя звернувся до Чесмена:

— Керіл Чссмеи, чи відомі вам висунуті проти вас звинувачення?

— Так, ваша честь, — сказав Чесмен зі скромною стриманістю, до якої досвідчені злочинці, що вже не раз стояли перед судом, звичайно вдаються з тактичних міркувань.

— Перш ніж я запитаю вас, чи визнаєте ви себе винним, хочу повідомити вам наслідки вашої відповіді. Якщо ви визнаєте себе винним, вирок вам винесе суддя. Якщо ж ви скажете «невинний», питання про вашу вину вирішить суд присяжних з 12 осіб.

— Невинний, ваша честь, — сказав Чесмен ясним твердим голосом.

— Тоді назвіть мені, будь ласка, прізвище адвоката, що захищатиме вас.

— Я сам себе захищатиму, ваша честь!

Після цієї заяви в залі прошелестіла хвиля здивування. Навіть прокурор підвів голову од своїх паперів.

Взяти на себе власний захист було чи не найбільшою помилкою Чесмена в цьому процесі. В історії американського судочинства ще не було випадку, щоб обвинувачений, якому загрожує смертна кара, відмовився від послуг досвідченого юриста.

«Чесмен розраховує на сердобольність присяжних», — писали в своїх перших звітах репортери.

«Той, хто в такому процесі хоче сам собі бути адвокатом, має вважатися ідіотом», — написав Чесмен через кілька років у в'язниці Сен-Квентін в своїй книзі «Моя боротьба за життя».

Суддя Чарлз Фріке сказав тільки:

— Ну що ж, конституція це дозволяє.

Коли закінчилося читання обвинувального висновку, зі свого місця несподівано встав прокурор Міллер-Леві і підійшов до подіуму, на якому сидів суддя. Він був щонайменше на голову нижчий за Чесмена, носив окуляри в простій роговій оправі і був одягнений з недбалою елегантністю.

Коротко уклонившись, він звернувся до судді Фріке:

— Ваша честь, до моїх обов'язків, щоправда, не входить захист інтересів обвинуваченого, але заради коректності слід було б призначити обвинуваченому офіційного адвоката, який міг би йому пояснити, в чому саме має полягати захист.

Цей жест справив глибоке враження на присяжних. Прокурор, який так безкорисливо ставиться до обвинуваченого, здався їм зразком об'єктивності і беззастережності.

У такий елегантний спосіб представник обвинувачення записав на свій рахунок перше очко і, крім того, обмежив можливості Чесмена для захисту. Суддя Фріке погодився на пропозицію прокурора і призначив адвокатом-порадником Чесмена судового референта Ела Метьюса, недосвідчену молоду людину, яка щойно закінчила навчання і тепер відбувала першу юридичну практику в суді. Це було витонченим ходом обвинувачення й суду — дати Чесмену в захисники людину, яка напевне не насмілиться на конфлікт із судом.

Якого роду допомогу подав референт підсудному, виявилось при виборі присяжних. Сто вісім чоловіків і жінок з Лос-Анжелеса були у списку присяжних. За американським законом, адвокат, як і прокурор, має право відшукати в такому списку присяжних на свій розсуд, а в разі розходжень остаточне рішення про призначення присяжних приймає голова суду.

Судовий референт Ел Метьюс спокійно спостерігав, як прокурор вибрав на роль присяжних 12 матерів, у яких були дочки у віці жертв «бандита з червоним ліхтарем», і не протестував, коли прокурор у присутності всіх вдався до спроби вплинути на присяжних у потрібному йому напрямі, театрально звернувшись до них зі словами