Чтение онлайн

Тож не минуло й тижня, як отака добра душа доповіла Честеру, що ми з Томом у його відсутність провели декілька вечорів у Трайбів. І одного разу він,— так, ніби ненароком,— кинув мені:

— Невже Том і справді вчащає до цієї сімейки акторів?

— До Трайбів?

— Так, до цієї жіночки, яка швендяє в сукнях із старих порт'єр, та до її товстих наквацьованих дочок.

— Здається, він там буває. Зрідка. Вони завжди запрошують його.

— Дивина, та й годі. Геть непідходяща для Тома компанія. Надто якщо зважити на його нехіть до праці.

— Справді, в них є щось від богеми. І все одно, я тобі скажу, дівчата вони непогані.

— Мабуть, Том сидить у них і оце зараз. Не зайве б тобі піти й перевірити. До речі, ти, здається, теж приятелюєш із ними?

— Сьогодні Том вечеряє з тітонькою Леттер і Джімом.

— Еге ж, то він так каже...

Я знала, що відвідини тітоньки часто-густо служать Томові ширмою, коли він хоче вирватися з дому й посидіти ввечері з Трайбами. Та мені забракло сміливості признатися Честерові — довелося б і справді негайно йти до Трайбів, а потім доповідати йому, що саме там було. Честерові кортіло знати від мене все якомога детальніше.

На щастя, я раптом згадала, що сьогодні він снідав з Вілфредом, і поспішила спитати, чи не одержав він, бува, од нашого кузена якої-небудь нової «інформації». Честер відповів ствердно,— йому вже поталанило розпродати частину акцій, та ще й з великим зиском. Звісно, я відразу ж привітала його з таким набутком, натякнувши, що непогано тепер було б купити нову машину, відповідну до його нового становища (одну ми вже недавно придбали, але вона була маленька, застарілої моделі). Він засміявся й назвав мене «марнотратницею» (втім, якщо говорити відверто, йому подобалось так мене називати, він, за його словами, любив у жінках екстравагантність, і думка про те, що він нарешті може дозволити собі мати таку «дорогу дружину», завше гріла йому серце), потім посадовив до себе на коліна й сказав, що бачить мене наскрізь і розуміє мій натяк з півслова,— я хочу одержати діадему. Звісно, нічого схожого у мене й на думці не було, Честер сам марив коштовностями. Незадовго перед тим (одержавши від кузена Вілфреда вигідну інформацію) він на радощах купив мені намисто й сережки.

Саме з цього приводу «Тарбітонська газета» надрукувала тоді злобний опус, де було сказано, що я з'явилася в опері «у славетних діамантах Німмо та паризькій сукні вельми ризикованого крою». Ці славетні діаманти я одержала на день народження, а сукню Честер вибирав сам, на власний смак,— йому страшенно подобалось, коли я носила сукні «ризикованого крою»,— всі тоді звертали на мене увагу.

Часом я просто не знала, що мені робити з туалетами, які він сам вибирав для мене, а Честерове бажання бачити на мені відразу всі коштовності, навіть коли це був несмак, траплялося, змушувало мене червоніти. Та хіба я могла не виконати прохання такого щедрого чоловіка? Він залюбки робив мені подарунки: йому було приємно, що це мене тішить.

Я не любила, коли до нашого інтимного життя приплутувалися питання політики; у родинних справах своя політика, з якою і без того вистачає клопоту. Почавши з Честером розмову про курс акцій, я відвернула його увагу від Трайбів, але дурити його (і самій наражатись на небезпеку) мені було неприємно. Я знаю, навіть найніжніші чоловік та жінка повинні вивчати одне одного й одне до одного приноровлюватись,— справа доволі складна й неоднозначна. Криючись із чимось важливим, починаєш відчувати себе шпигункою; боїшся, що одного чудового дня тебе викриють і кинуть тобі в обличчя ганебне слово.

І все одно, звичайно, мені довелося застерегти Тома, переказавши йому мою розмову з Честером,— інакше ми обоє з ним могли б ускочити у халепу. Але одна брехня тягне за собою іншу. Тож не дивно, що назавтра хлопчик у присутності Честера сказав, що хоче відвідати тітоньку, і, навіть не заїхавши до неї, цілісінький вечір просидів у Трайбів. А коли я намагалася пояснити йому, як необачно він поводиться, він сказав, що тітонька страшенно люта на Честера і з радістю допоможе нам дурити його. Гірка правда полягала в тому, що віднині мене було втягнуто в липку павутину брехні та крутійства, і я назавше втратила спокій.

72

Десь за місяць (Том уже поїхав до коледжу, і я сподівалася, що, переключившись на футбол, він охолоне до Джулі Трайб) до мене додому несподівано заявилася місіс Трайб і спитала, чи знаю я про ці чудернацькі змовини між Томом та Джулі. Я відповіла: дещо знаю,— проте обіцяла бути німою наче риба.

— Впізнаю свою дурненьку Джулі! — вигукнула місіс Трайб.— Розуму ні на гріш! Проте найдужче мене дивує ваш Том!

— Мені завжди здавалося, Джулі — дівчина досить розважлива.

— Якби ж то! — посміхнулася вона своєю невинною, лагідною усмішкою.— Джулі — дитя, справжнє дитя, порівняно з нею Том — чоловік досвідчений.

— Побійтеся бога, місіс Трайб, Том іще підліток і вчиться у школі, а ваша Джулі вже кілька років грає на сцені. Важко повірити, що вона у вас така наївна.

— Дитя, справжнє дитя,— вуркотіла місіс Трайб, посміхаючись так само лагідно. (Вона ніколи нікого не слухала; мабуть, життя з дочками, які постійно сперечалися між собою, привчило її стояти на своєму).— А ось ваш Том і справді поводиться трохи дивно...

Коротше кажучи, Том «скомпрометував» Джулі та ще й позичив у неї п'ятдесят фунтів. А Джулі саме викликають у суд за борги.

— Якщо дійде до суду,— виспівувала вона,— все це потрапить у газети. А сенсація, самі знаєте, це їхній хліб. Якби не було скандалів, вони залюбки вигадували б їх самі!

Я не хочу сказати, що місіс Трайб (звісно, я подаю її тут під вигаданим прізвищем) мене шантажувала. Щоправда, Том навідруб од усього відмовився, заявивши, що не брав у Джулі жодного пенні й винен їй лише п'ять фунтів: заборгував за квитки на балет, що їх вона брала. Не виключаю, що й Джулі могла ввести матір в оману. Бо, зрештою, що таке шантаж? І хто може сказати, де кінчається звичайна дружня пересторога і де починається шантаж?

Хай там як, а я радісінька була спекатися її, віддавши двадцять фунтів і пообіцявши повернути решту негайно після того, як Том визнає цей борг; мене починало лихоманити на саму думку, що прізвище Німмо потрапить у газети.

Все це сталося того шаленого тижня, коли, наче грім серед ясного неба, або, якщо хочете,— серед веселого балу,— на нас звалилася контрактова афера.

73

Контрактову аферу часто плутають із справою «Марконі», хоча між ними немає нічого спільного, не кажучи вже про відстань у три місяці. Схожі вони лише в одному — хоч я й не маю наміру витягати на світ божий цю давню історію, мені хочеться показати, в чому саме полягає їхня схожість, бо досі ніде про це не сказано.