Чтение онлайн

А похмурий Оо ще довго стояв у дверях сховища, дивлячись їм услід, і зрідка витирав на сухій щоці рукавом чорного плаща скупі сльози радості…

Василь уважно перевірив роботу автоматів, обійшов каюти, де в ізольованих нішах спали товариші. Все було гаразд. Можна відпочити, сидячи в кріслі перед пультом, можна віддатися думкам.

Скоріше б до Землі! Знову витрачено п’ять років. І все даремно! А в системі Сонця вже минуло десять. Десять років! Барбара, мабуть, дуже постаріла! Як вони зустрінуться?.. Чи не втомилася вона від безконечних мандрів, хвилювань, горіння?..

Василь повільно пройшов кімнатою відпочинку, глибоко вдихнув аромат рії. Зупинився перед дзеркалом, посміхнувся, поглянувши у нього.

Ось твої сліди, час, знаки твоєї невидимої ходи! Де буйний русявий вихор? Де блиск сірих очей? Чи це Василь, чи ні? Нібито й він, а тільки вже не той! Наче запилена старовинна картина, що пережила століття. Під шаром бруду залишилося те ж саме, що написав художник, але зверху… Ех, краще не дивитися!

Ти торжествуєш, час! Ми не відкрили твоєї таємниці, не здобули твоєї надважкої матерії! Невже нам не судилося відімкнути двері, які ось зовсім поряд?!

Василь сів у крісло пілота, схилився головою на пульт. В свідомості знову виникли минулі події — бурхливі, неймовірні! «Вітчизна» повертається з невдалого польоту! Ну, звичайно, ніхто на Землі не докорятиме експедиції, але… важко, соромно!.. Підняли на ноги тисячі вчених, керівні органи обох планет, і на тобі! Результат — нуль!..

А Рада Вчених Наа і Конгрес Науки Землі, справді, неабияк зацікавилися проектом екіпажу «Вітчизни». Багато авторитетних вчених підтримали неймовірно сміливі, далекосяжні ідеї. Астрофізики підтвердили теоретичні міркування Каарраа щодо існування надважких зірок, де час майже зупиняється. «Вітчизна» була обладнана антигравітаційним додатковим пристроєм, колосальна енергія якого навіть дозволяла сісти на поверхню мертвої зірки з фантастично велетенською щільністю маси.

Обсерваторії Наа вказали місце в космосі, де повинна знаходитись невидима зірка з надважкої матерії. Відстань до неї не перевищувала двох парсеків. Залишивши Барбару і Лаамоо, «Вітчизна» стартувала з Землі, захопивши гравітаційні прилади для вивчення феноменальної зірки і обладнання для здобуття дивовижної матерії. За ризикованим проектом вченого з Наа Боораа, батька Орраа, «Вітчизна» мала скидати на зірку космічні бомби — ракети з гравітаційно-ядерними зарядами, які, вибухаючи, повинні були частково руйнувати матерію зірки.

Колосальний вибух, за проектом Боораа, мав викинути невелику частину речовини на певну висоту, де «Вітчизна» з допомогою спеціальних пристроїв могла б захопити її. Таких бомб приготували десять. Отже, з десяти спроб яка-небудь мала увінчатися успіхом…

Василь тяжко зітхнув. Ні! Проект провалився. Нічого не вийшло з колосального задуму…

«Вітчизна» успішно наблизилася до зірки, вірніше, до того місця, де вона мала бути. Самої зірки оптичні і електронні прилади не бачили — неймовірно страшна сила гравітації завертала кванти світла назад. Тільки тяжіння нероздільно панувало в цьому місці космосу, породжуючи якийсь дивовижний, замкнутий простір, схожий на деформовану спіраль.

Василь, увімкнувши антигравітаційний захист, сміливо повів «Вітчизну» на штурм невидимої броні. Корабель мчав навколо зірки по стрімкій спіралі, невпинно наближаючись до центра завихреного простору. Гравітаційні телескопи сфотографували поверхню зірки часу — це була абсолютно чорна, матова, гладенька куля біля двох кілометрів у діаметрі. Діжа гарячково ввімкнув аналітичні прилади для визначення маси, щільності, складу зірки. їх показники були неймовірні. Зірка при розмірах, що не перевищували розмір маленького астероїда, мала масу Сонця. Непереможні щупальці гравітації проникали навіть крізь антигравітаційний захист, невпинно наближаючи «Вітчизну» до поверхні жахливої зірки.

Василь запустив космічну бомбу. П’ятеро космонавтів схвильовано спостерігали на екрані гравітаційного телескопа, як вона, вихопившись за поле захисту, зникла в суцільній темряві. Ще одна мить — і бомба вибухне! Але цього не сталося. А може, й сталося… та енергія мільярдноградусного вибуху виявилася нікчемно малою для руйнування надщільної речовини. Навіть проблиску, навіть найменшого знаку не було в моторошній темряві. Василь, тривожно перемовившись з товаришами, почав запускати по дві і, нарешті, три бомби разом. Даремно! Квадрильйони ергів енергії безслідно влилися в мертвий океан матерії часу.

А енергія захисту вичерпувалася. Василь подивився на стрілки показників і жахнувся. Треба було вириватися з страхітливих обіймів. Він включив антигравітаційний пристрій на повну могутність і повернув «Вітчизну» геть, від зірки…

…Так! Ми не взяли твоєї фортеці, час! Ти поки що виявився могутнішим, ніж наша земна сила, здобута Розумом в безупинній боротьбі! Але прийде пора, умножаться можливості науки, і ти будеш покірно служити людям, як служать їм електрика, атом, ядро…

Сотні вертольотів, тисячі альпіністів, десятки тисяч тібетців розшукували прозору кулю — дивовижний корабель з далекої системи, який у сімдесятих роках двадцятого століття повернув двох людей Землі з неймовірних глибин Космосу на батьківщину. На другий рік пошуків куля була знайдена з допомогою ультразвукових локаторів під багатометровими пластами зернистого снігу. Радість Горового, його товаришів і всіх вчених, які зацікавилися проблемою часу, була безмірною. Знову з’явилася надія, яка майже згасла після невдалої експедиції до невидимої зірки…

Цілий рік найкращі спеціалісти в області кібернетики намагалися вивчити принцип роботи чудесного апарата часу. Але завдання було майже непосильним. У центрі кулі відкрили керівний мозок — складний механічно-біологічний агрегат, що до цього часу знаходився в стані своєрідного анабіозу. В стінах прозорої сфери проходила незрозуміла система, яка, певне, й була рушієм апарата. Найдотепніші гіпотези нічого не з’ясували. Без пояснення конструкторів, які будували унікальну машину, годі було зрозуміти її суть. Це усвідомили всі вчені — на Землі і Наа.