Чтение онлайн

Машина зупинилася на широкій овальній площі, залитій туманним світлом. У чорній, базальтовій стіні вирізнялися прозорі двері. За ними повільно колихалися попелясті тіні.

— Приїхали, — тихо сказав Орраа.

— Нас ніхто не зустріне? — запитав Василь.

Орраа мовчки натиснув кнопку на пульті машини. Під куполом площі оглушливо заревла сирена.

Двері безшумно розчинилися. В проході, освітленому приємним синюватим промінням, з’явився чоловік — худий, лисий, з жовтим похмурим обличчям. Чорне широке вбрання звисало з кістлявих плечей, шия тонула в м’якому голубому шарфі.

— Що це за дух? — жартівливо обізвався Діжа. — Чи не потрапили ми в пекло?

— Оо! — сказав Орраа. — Це Оо — завідуючий сховищем Абоо.

Чоловік рушив назустріч космонавтам. В його очах з’явився вираз зацікавлення.

— Хто ви? — почувся скрипучий голос. — Давненько вже ніхто не турбував мене… Це, я бачу, гості… А хто ти, житель Наа?

— Орраа, син Боораа.

— Знав твого батька, — скупо відповів Оо. — Відомий вчений. Так чого ж ти хочеш, син Боораа, в колодязі мудрості?

— Пора штурмувати час, Оо, — схвильовано сказав Орраа. — Ми прийшли до тебе, щоб розшукати ідеї Каарраа. Може, вони допоможуть нам!..

Очі Оо затеплилися вогниками радості. Він широко простер руки і, приховуючи за сухими словами радість, промовив:

— Абоо жде вас. Ідіть. Шукайте. Тут спить найбільша енергія — енергія розуму. Хто зуміє, той пробудить її.

Гамуючи подих, космонавти йшли мимо численних стендів і металевих сховищ. За прозорими стінами видно було якісь циліндри, матові коробки, стовпці законсервованих древніх книг, обриси демонстраційних апаратів. Оо привів друзів до невеликої затишної кімнати, де не було нічого, крім десятка глибоких крісел і керівного пульта.

Оо жестом запросив гостей сідати, сам підійшов до пульта.

— Каарраа, — пробурмотів Оо. — Друге тисячоліття до Свята Нового Сонця. Передостанні роки. Важко точно знайти… Доведеться переглянути дуже багато матеріалів…

— Хоч і кілька років. Ми готові, — палко сказав Василь.

— Не так багато, — тепло всміхнувся Оо. — Не так багато, друже з планети Земля.

Він щось увімкнув на пульті. На довгому, сріблястому екрані поповзли якісь значки, символи, шифри. В кімнаті стояла мертва тиша. її порушувало тільки схвильоване дихання семи космонавтів та сухе клацання автоматів.

І ось сяйво на екрані згасло. Оо уважно подивився сріблясту стрічку, зморшки на його високому чолі розійшлися.

— Каарраа, — урочисто сказав він, — у сто двадцять третьому секторі останнього сторіччя другого тисячоліття. Третій відділ. Там двадцять елементів запису. Тільки двадцять, — всміхнувся до Василя Оо. — Отже, не роки, а один день… кілька годин…

Друзі радісно переглянулися. Вони боялися навіть говорити, щоб не розвіяти таємниці підземелля, вони боялися, що омріяне перетвориться в сон… Але ні! Ось похмурий Оо бере шифр і прямує до дверей…

— Зачекайте мене. Тут автоматизації нема, доведеться йти розшукувати потрібний відділ…

Минуло півгодини. Нерви космонавтів напружилися до краю. Вони не зводили погляду з дверей, за якими зник Оо, ніби гіпнотизуючи їх. Нарешті завідуючий Абоо повернувся. Він приніс чорний невеликий ящик, поклав його на пульт.

— Сідайте ближче, — тихо сказав Оо. — Будемо слухати. Люди Землі знають мову Наа?

Василь ствердно хитнув головою. Оо відкрив ящик і, витягнувши звідти перший циліндр, заклав його в заглибину на пульті. З отвору гучномовця почулося шипіння, потім високий, дзвінкий голос:

— Дослідження минулих геологічних епох…

— Не треба, — попросив Орраа. — Це поки що нас не цікавить.

Оо мовчки зупинив автомат. Циліндр перейшов знову в коробку, на своє місце.

— Чи є сенс у бутті? — похмурим голосом запитав другий циліндр. Всі присутні засміялися. Навіть Оо не втримався від посмішки.

— Саме буття відповідає на це запитання, — весело озвалася Барбара. — Взагалі, правильно зробили предки, що заховали в підземелля такі ідеї. Я б зовсім їх знищила…

— Це невірно, — похитав головою Оо, закладаючи третій циліндр. — Навіть песимістичні та реакційні ідеї часто допомагають осмислити щось корисне, зрозуміти важливе, потрібне…

Знову почувся голос гучномовця. Присутні здригнулися. Тихе запитання: «Урра авва тез?» — «Куди плине час?» — хльоснуло по напружених нервах космонавтів.

— Воно! — прошепотів Орраа.

— Воно, — відгукнувся Василь.

Барбара пригорнулася до чоловіка. Діжа, Топчій і Гнатенко завмерли. Лаамоо заплющила очі. Оо втупив погляд тьмяних очей в стелю, ніби намагаючись вирвати з давнини образ древнього вченого, голос якого м’яко, переконливо, впевнено звучав тепер в підземеллі:

«Згасають зірки, холонуть планети, народжуються і вмирають люди, тварини, рослини. Невблаганний потік часу розсіює енергію матерії, живої і неживої, несе її в небуття. Навіть народження, створення, виникнення — це безповоротна розтрата активного начала Всесвіту.

Космос величезний і таємничий. Таємнича суть життя, таємничі ядерні процеси, таємнича будова Всесвіту. Але найбільша таємниця — це таємниця часу.

Що таке час? Що таке простір, який нерозривно зв’язаний з ним? Фікція свідомості? Чи функція матерії, одна з форм її існування?

Людина переборює простір, перелітаючи з планети на планету. Вона використовує дивовижні ефекти сповільнення часу, зв’язані з великою швидкістю. Але людина не знає суті часу, не вміє загнуздати його. Час безжалісний. В його потоці гине все — ідеї, кохання, події, життя. Чи можна подолати цей невблаганний потік, чи можна попливти проти течії, повернутися в минуле, керувати часом?

Ні! Не можна. Матерія розвивається безповоротно. Наслідок не перетвориться в причину, розсіяна енергія події не повернеться назад. Та цього й не потрібно для тебе, людино!

Час — це розвиток, устремління, рух — бунтівний, пристрасний дух шукання. Той дух — це ти, людино! Повертатися в минуле — це перетрушувати прах трупів, мертві частки матерії, які колись були вмістилищем Розуму. Твій шлях — погляд вперед, бо ти — боротьба, думка, шукання, бо ти — невгамовний, нестримний порив у грядуще, бо ти — найсильніший, найактивніший вияв суті часу, о людино!