Сніг у Флоренції
Шрифт:
Другий монах
Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.
Але її тут вчора не було!
Перший монах
А й справді, гм, із нами хресна сила.
І наче ж не пили, а стільки страховіть.
Другий монах
Ти ж подивися, тут нема могили.
Чому ж вона навколішках стоїть?
Перший монах
А уяви, яка ж була натура!
Другий монах
Але ж, даруй, ми люди не старі.
Хіба можливо, щоб така скульптура
стояла тут у нас в монастирі?
Перший монах
Вона скорбить. Вона така побожна!
Вона цнотлива з голови до ніг.
Другий монах
Вона прекрасна, і тому не можна.
Франціск Ассізький безвісти б забіг!
Перший монах
Дай надивитись. Припини дебати.
її не можна бачити без сліз.
Другий монах
Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,
що ми її тут бачили, доніс?
(Монахи, ошелешені, виходять)
Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.
І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.
Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.
Брат Домінік
(склав руки шанобливо)
А головне, що встиг я на молебень.
Лиш другі півні піють з-за ріки.
Такий туман, вже ходиш як у небі.
І яблука знімаєш, як зірки.
Хвалити бога, на душі не хмарно.
Прекрасен світ крізь дірку в бузині.
(Помітив мармурову Маріеллу)
Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!
Яка краса відкрилася мені!
(Підходить ближче, вражений, спинився)
О женщино! Мовчу в зачаруванні.
І як же ти змогла сюди пройти?
Далекий голос
(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)
Де ти подівся, Рустичі, Джованні?
Джованфранческо Рустичі, де ти?!.
1983-1985