Чтение онлайн

Дарма, що люди лишень посміхаються, незважаючи на твої пристрасті — у цьому місті досить багато таких диваків, як ти. Тебе п’янить не гаряче вино, запах якого струменить із вікна, і навіть не гаряча кава, що сьорбає якась досить банальна парочка закоханих.

Тебе п’янить глінтвейн музики. І ти піддаєшся, розриваючи себе на сотні частин, щоб кожна могла співати свою партію у цьому хаосі. Твоя симфонія — у психоделічному баченні. Ти — то і є твоя мікрофлора музичного сприйняття. Ти — хаос. Ти — музикант. Ти — творець. Ти — людина. Ти — арфа. Ти — орган. Ти. Це просто ти... і КРАПКА!

(Виконується разом із грою на фортепіано)

Чисто виголений, ароматний, Тарас збирався на роботу.

— Не проспи пари, кохана! — сказав і, поцілувавши у щічку Любаву, пішов геть.

Дівчина солодко позіхнула і поволеньки подумала, що пора вставати. Сьогодні ж екзамен. Алгебра. Годинник невблаганно показував опів на дев’яту. Екзамен був на дев’яту. Але вона могла вийти за десять хвилин і встигла б.

«Ех, — подумала, — і чому він мене тільки не підвіз...» — А потім, прокинувшись остаточно, уже вголос додала:

— Мабуть, я задовго збиралася б...

Тарас жив у власній квартирі дуже близьку від одного з мальовничих районів міста. Любава була його дівчиною десь місяців із вісім. Він вважав її своєю королевою, повелителькою домашнього затишку. Дівчина обожнювала вазони, кошеняток і впевнено вірила у щастя. Та і якою їй бути в такому юному віці?

Мав трикімнатну квартиру, що її він заробив, як і авто, поїздками за кордон. Отож, увесь його дім складався із квітів, рюшів, тепла та затишку, із духовки часом парував свіжоспечений пиріг. А вона ж так любила готувати! Маленький котик щодня зустрічав його з роботи, як і вона — маленька кішечка, яку любив понад усе. Любив і не хотів ні з ким ділити. Батьки жили за кордоном, у Празі, тому їм було байдуже, з ким мешкає їх син. А мама й тато Любави не зразу погодились на її вибір у сімнадцять років та згодом — відступили. Його двадцятисемиліття відсвяткували буквально декілька днів назад. Вона готувалась до екзаменів і паралельно смажила котлетки, крутила голубці (звісно, консультуючись із мамою), робила салатики і пекла торт. Дарма, що у будь-якому супермаркеті вони могли собі це все купити. Хотіла своїми руками подарувати йому радість. Адже робота у нього виснажлива — працював лікарем-кардіологом — то й приходив додому пізно. Купа пацієнтів, непогана заробітна плата. Тож на день народження Тарас вдячно прийняв цей її подарунок — смачні наїдки — та й величніший подарунок — настінний годинник з їхньою фотографією посередині циферблату. Такий дарунок означав для неї, що кожного ранку, незалежно від того, чи вона буде поруч, він дивитиметься на фото і згадуватиме. Наївне мале дівчисько. Тарас це сприйняв, як символ того, що вони разом уже довго і вона хоче продовження бенкету. Та жоден із варіантів не був правильним за версією долі — годинник дарують на розлучення. Але про це згодом.

Вона зробила собі каву з корицею — саме так любила прокидатись і пити цю смакоту мало не щодня. Умилася, причепурилася, зробила легкий макіяж — і гайда в університет.

Після складання тяжкого іспиту, що був останнім і вирішував, чи матиме підвищену стипендію, дуже втомилась, але вирішила зателефонувати коханому. У слухавці почула знайомий голос.

— Любенька (так часто називав її хлопець), — а давай пообідаємо в якомусь крихітному ресторанчику?

— Ти пропонуєш... Їсти не вдома? Не цікаво... Давай, я курочку посмажу. Смакота! От поки ти прийдеш, я встигну, обіцяю. І екзамен останній здала — буде привід гарно відсвяткувати!

— Ти ж моя розумниця! А давай, може, все-таки сьогодні зробиш собі вихідний, тим більше, маєш таке свято? Сходиш на масаж, манікюр, бери мою карточку і гайда! Це мій дарунок!

— Серйозно? Тоді я знаю, що робити. Чекаю тебе на вечерю. Цілую!

— Солодкий поцілунок для моєї Любавочки.

Обід був неперевершений. Вона забігла з подругою в чудовий ресторан, де гарно поїла, згодом провела весь вільний час у салоні краси. Давненько коханий їй не робив такого подарунку. Вирішила і йому приємне зробити: купила шампанського та шоколаду. Його улюбленого, чорного з цільними горіхами. Він буде у захопленні! І від її свіженького вигляду, і від смачних наїдок.

Але Тарас не квапився приходити. Він не брав слухавки і до ночі десь блукав. Любава почала переживати. Та — марно. Ледь задрімала о третій ночі, коли, прокинувшись, почула, що він шкряботить у двері.

Був настільки п’яний, що не міг сказати й слова.

Чи намагався робити вигляд такого, щоб нічого не пояснювати й не брехати. Посадила на ліжко, умила, забрала його туфлі, роздягла і зі сльозами на очах заснула поруч, навіть нічого не питаючи. А що втомилась, чекаючи його, не побачила сліду обману. На ранок йому було дуже зле. Алкоголь виходив назовні. На роботу Тарас не пішов. Любава нагодувала його бульйончиком, збігала за пивом, хлопець прийняв ванну. Тільки після цього він почав говорити:

— Учора з друзями пили. У Юрка день народження. Ти його не знаєш (руки і серце тремтіли, він придумав цю версію, коли змивав залишки своєї брехні).

— Я все розумію. Міг би зателефонувати. Я ж хвилювалась.

— Пробач, Любесенька. Так більше не зроблю. Обіцяю.

— Добре. А зараз відпочинь.

До вечора спав, пригорнувшись до м’якої подушки, що пахла нею.

Дівчина перебирала його речі, коли ж із куртки випав клаптик паперу. Провагавшись, вона прочитала записку: «Я така ж чорна і гаряча, як цей шоколад. Мої горішки — всі мої принади — знайдеш під ковдрою, коли будеш поруч із моїм шоколадним тілом. Твоя Н.». До записки було додано півплитки його улюбленого шоколаду.

Ні, вона не плакала. Вона ридала. Поки Тарас спав, знайшла номер телефону якоїсь Наталі в останніх набраних номерах, вийшла надвір і написала їй смс від його імені: «Я хочу продовження шоколадної ночі».

О, як нелегко давалось їй кожне слово. Сльози душили. Любава взяла ключі від його машини, дарма, що прав не мала, та він якось навчав зовсім трішки водити. Поки розбиралась із авто — прийшла смс. «Ти був такий п’яний учора вночі, що забув, мабуть, де я живу. А я тобі нагадаю, мій солодкий принце.» Далі була адреса.

Дівчина згадала, що то зовсім поруч з його домом. Зібравши волю в кулак, вона написала: «Я хочу, щоб ти мене сама зустріла. Біля під’їзду». Наступна смс вразила її до глибини душі: «Добре, я прийду в одному халатику. Я знаю, як останнім часом ти це любиш».

«Як..? — думки стискали мозок. — Це вже не вперше? А як же її, Любавине, кохання? Невже все просто? Тільки би він не прокинувся. Сюрпризу не вийде.»

Дівчина приїхала. Побачила жінку, що йде до його машини. Красива, струнка брюнетка років за тридцять, яка ще не зрозуміла, що за кермом — дівчина. Чи легко було Любаві їхати в такому стані? Авжеж, ні, та бажання помсти додавало сили.

— Що, не очікувала, Наталі?

— А ти хто така? І чого на Тарасовій машині?

— Я його дівчина.

— Колишня?

— Так. Уже так. Але він про це ще не знає. Я просто хотіла подивись тобі в очі. Як ти могла? Що ж ти за шльондра така?

— Це я шльондра? Та глянь на себе. Скільки тобі? П’ятнадцять? Шістнадцять? Дитинко, у такому віці не те що жити разом, навіть спати разом ще рано.

— Мені сімнадцять. І це моє життя. Не смій втручатись!

— Він намагався тобі сказати, але ти не зрозуміла. Тарасик сьогодні хотів тебе кинути. А ти, бач, сама захотіла. Героїня, — і вона закурила.