Чтение онлайн

— Та ви чарівники, — зауважив Харрі. — Це ж як вам вдалося по одній фотографії та імені так швидко відшукати хлопця серед вісімнадцяти мільйонів?

Леб’є кивнув на Кенсинґтона.

— Ендрю впізнав місто на фотографії. Копію фотографії ми відправили до місцевої поліцейської дільниці, і вони надали нам ім’я. Виявилось, що там хлопець «посідає становище в певних колах». У перекладі нормальною мовою це означає, що він — один з наркобаронів, торгує марихуаною.

— Судячи з усього, містечко зовсім невелике, — припустив Харрі.

— Німбін, понад тисячу мешканців, — повідомив Ендрю. — Основним заняттям було молочне тваринництво, доти, доки в 1973 році Австралійське національне студентське товариство не надумало провести так званий фестиваль «Акваріус». — На обличчях у присутніх з’явилися іронічні посмішки. — Власне кажучи, гаслами фестивалю були ідеалізм, альтернативний спосіб життя, повернення до природи і все таке інше. Газети тільки й писали, що про студентів, які ходили голяка і трахалися направо і наліво, незважаючи на пристойність. Свято тривало десять днів, але в декого воно затяглося. Ґрунт в околицях Німбіна родючий. Для всього. І зараз я, якщо можна так висловитися, сумніваюся, що молочне тваринництво там усе ще найважливіша стаття доходу. На головній вулиці, за п’ятдесят метрів од поліцейської дільниці, розташовано найвідкритіший в Австралії ринок, де торгують марихуаною. Не здивуюся, якщо і ЛСД.

— Так чи інакше, — підсумував Леб’є, — Еванса, якщо вірити поліції, недавно бачили в Німбіні.

— Тепер губернатор Нового Південного Уельсу розгорнув боротьбу з наркотиками, — докинув Водкінс. — Мабуть, уряд змусив його посилити заходи проти зростаючої наркоманії.

— Авжеж, — кивнув Леб’є. — Поліція робить аерофотозйомку полів, засіяних коноплею.

— До діла, — сказав Водкінс. — Потрібно знайти цього хлопця. Кенсинґтоне, ти, схоже, непогано орієнтуєшся в тих краях, а вам, Ховлі, буде цікаво поїздити по Австралії. Маккормак зателефонує в Німбін, попередить про ваш приїзд. Юне, клацай і далі по клавіатурі і шукай, шукай, шукай. Lets mаке some good! [10]

— Lets have some dinner [11] , — кинув Ендрю.

Змішавшись з туристами, вони сіли на монорельс до бухти Дарлінґ, зійшли в Харборсайді і сіли пообідати в кафе просто неба, звідки очам відкривалася затока.

Мимо продефілювали довгі ноги на високих шпильках. Ендрю не посоромився охнути і свиснути, звернувши на себе увагу відвідувачів. Харрі похитав головою.

— Як поживає твій друг Отто?

— Ну… Місця собі не знаходить. Віддали перевагу жінці, а не йому. Кажу, якщо у твого коханця крім тебе є жінка, він залишиться з нею, а не з тобою. Дарма, йому не вперше. Якось переживе.

Харрі здалося, що на нього впало кілька крапель. Він здивовано поглянув на небо — і справді, з північного заходу непомітно підкралася чорно-густа грозова хмара.

— А як ти впізнав Німбін по фотографії якогось будинку?

— Німбін? Забув тобі сказати: я старий хіпі, — осміхнувся Ендрю. — Усім відомо, що ті, хто хвастає, ніби пам'ятає фестиваль «Акваріус», насправді брешуть. Ну я ж бо в усякому разі пам'ятаю будинки на головній вулиці. І відчуття, начебто опинився в бандитському містечку з вестерну, розфарбованому якимсь психом у бузковий і золотий. Гадаю, ці кольори застрягли в моїй підсвідомості, так на мене подіяло їхнє поєднання. І я відразу пригадав про них, побачивши ту фотографію.

По обіді Водкінс скликав ще одну нараду. Цього разу дещо цікаве вдалося знайти Юн Суе.

— Я переглянув усі нерозкриті вбивства в Новому Південному Уельсі за останні десять років і знайшов чотири схожі на наше. Трупи знайдено у глухих місцях: два у сміттєвих купах, один — на узліссі, біля шосе, і ще один сплив у річці Дарлінґ. Жінки спершу були зґвалтовані і вбиті в іншому місці, а потім викинуті. І що найважливіше — всі до однієї задушені і в усіх на шиї були синці від пальців.

Юн Суе сліпучо посміхнувся.

Водкінс одкашлявся:

— Тебе трішечки занесло, Суе. Задушення — не такий вже рідкісний спосіб убивства, якщо воно пов’язане із зґвалтуванням. А географія, Суе? Річка Дарлінґ — це чортзна-де! За сто кілометрів од Сіднея.

— Тут заковика, сер. Я не можу виявити жодної територіальної закономірності.

Вигляд у Юна був змучений.

— Тоді не думаю, що на підставі того, що за десять років по всій країні були знайдені чотири задушені жінки…

— Ще дещо, сер. У них у всіх світле волосся. І не просто світле, а біле.

Леб’є тихо свиснув. За столом стало тихо.

Обличчя Водкінса залишалося недовірливим:

— Юне, ти можеш зробити деякі підрахунки? Подивися статистику, прикинь, як ці справи з нею співвідносяться, наскільки вони виходять за межі звичайного, щоб нам не бити на сполох передчасно. Для більшої надійності перевір усю Австралію. Розбери в тому числі нерозкриті випадки зґвалтування. Може, там щось знайдеться.

— На це піде скількись часу. Але я постараюся, сер, — знову посміхнувся Юн.

— Добре. Кенсинґтоне і Ховлі, чому ви ще не в Німбіні?

— Виїжджаємо завтра вранці, сер, — відповів Ендрю. — У Літґау свіжий випадок зґвалтування, і я хочу спочатку зайнятися ним. Мені здається, тут можливий якийсь зв’язок з нашою справою. Ми якраз збиралися туди вирушати.

Водкінс поморщив чоло.

— Літґау? Кенсинґтоне, ми працюємо в команді. А це означає, обговорюємо і координуємо наші дії, а не просто кидаємося, як нам стрельне в голову. Здається, ми тут не обговорювали жодного зґвалтування в Літґау.

— У мене просто передчуття, сер.

Водкінс зітхнув:

— Еге ж, Маккормак говорить, що у вас якась там особлива інтуїція…

— У нас, аборигенів, зв’язок зі світом духів сильніший, ніж у вас, блідолицих.

— У моєму відділку, Кенсинґтоне, подібні міркування до уваги не беруться.

— Я просто пожартував, сер. Але ця справа цікавить мене і з іншої причини.

Водкінс похитав головою:

— Гаразд, тільки не пропусти, будь ласка, вранці свій літак.

По шосе вони доїхали до Літґау — промислового містечка з десятьма-дванадцятьма тисячами жителів, що нагадало Харрі велике селище. Біля поліцейської дільниці горів проблисковий маячок, кидаючи скалки синього світла на стовп поблизу.