Мушкетери
Шрифт:
Телеграма, яку він дав Григорієві “на дорогу”, коли той летів у Хірбет! Телеграма з далекого сибірського рудника, прийнята ним за жарт, придуманий кимось із друзів Бєлова…
Леонід прибіг у своє купе і не соромлячись розштовхав враз заснулого геолога:
— Заради всіх святих, пробачте! Це ви п’ять місяців тому послали телеграму на ім’я Матвія Бєлова?
Після того як Сєдих розповів про загадкову кам’яну піраміду біля маленького невідомого озера в тайзі, нетерплячка Серьогіна була така велика, що він, зійшовши з поїзда, відразу ж кинувся до першої телефонної будки.
— Інститут! — відповів жіночий голос.
— Коли повертається із Аравії товариш Тарасюк?
— Уже повернувся… І знову поїхав… Ні, не за кордон… Коли приїде? Подзвоніть, будь ласка, через тиждень…
Леонід повісив трубку.
Що ж робити? З ким порадитись? Доведеться діяти самому, запитати для початку Бєлова, чи не знає він що-небудь?
— Здрастуйте!
Всупереч звичці, Серьогін не влетів у кімнату, як буря, а статечно увійшов до неї, як чоловік, що знає собі ціну,
— Ну, як вам пустеля? — недбало спитав він.
Матвій куточком ока глянув на Майю і звів брови.
Вона зрозуміла.
— Знайшли що-небудь?
— Дещо, звичайно, знайшли, — відповів Бєлов. — Цікавий зразок самміліта на глибині чотирьох метрів, під корінням пальми.
— Знову самміліти… — махнув рукою Леонід. — Досить грати в крем’яхи! Треба діяти!
Майя обернулася до Серьогіна:
— А хіба ми сидимо склавши руки?
— Не склавши, але сидите… Ви коли приїхали?
— Позаминулого тижня.
— А де Григорій?
— Не знаю.
— А що ви робите?
— Не виходжу з бібліотеки, зрозуміли? — сердито відповіла дівчина.
— Звичайно, зрозумів! — Серьогін загадково усміхнувся. — Нічого собі трудівнички — не вилазять з бібліотеки! Це тільки курка може висиджувати курчат на одному місці. А вимпел із космосу так не висиджується!
Матвій злегка усміхнувся — як звичайно, самими очима.
— Чого це в тебе такий агресивний настрій сьогодні? Ходімо, покажу новий прилад.
— Прилад? Для чого?
— Для того, щоб визначити вік каменю з точністю плюс-мінус сто років.
— Навіщо?
— Щоб знайти координати того самого вимпела, про який ти галасуєш.
Серьогін почав ходити по кімнаті.
— На мою думку ви все достобіса ускладнюєте. Треба просто брати загадкові пам’ятки — всі підряд! І досліджувати їх!
Матвій так само усміхаючись дивився на журналіста.
— Можна, я тебе теж запитаю? А навіщо досліджувати все підряд?
— Як це — навіщо? — обурився Леонід. — Та щоб…
— Щоб! — перекривила його Майя. — А ви знаєте, скільки існує загадкових пам’яток?
— Приблизно знаю! — не зовсім упевнено відповів Серьогін..
— А все-таки?
— Штук із десять-п’ятнадцять. Це на Землі…
Майя розсміялася.
— А що тут смішного? — заперечив Серьогін. — Крім Землі, є ще й небо. Там теж загадки — планета Фаетон, зірка Таїра…
…Нещодавно Серьогіну доручили в справах газети покопатися в старих книжках з астрономії. Там він довідався, що існує версія, ніби навколо Сонця було колись не дев’ять планет, а десять. Начебто між Марсом і Юпітером оберталася навколо світила загадкова планета Фаетон, що розсипалася з якихось невідомих причин на астероїди.
І Серьогін кинувся розшукувати найрізноманітніші відомості про астрономічні загадки.
В результаті цих розшуків Матвій і Майя мали змогу почути про зірку на дивне ймення Таїра.
Проте Бєлов не звернув ніякої уваги на слова журналіста. А Майя презирливо чмихнула і подала Серьогіну грубу папку.
— Ось погляньте краще, що я висиділа. Не на небі — на Землі. За два тижні.
Серьогін розв’язав на папці поворозки. На першій сторінці було написано: “ Історичні пам’ятники невідомого походження”.
Леонід пробіг очима кілька назв, які.ні про що йому не говорили, чомусь усі вони на першій сторінці починалися з літери “А”. Він перегорнув сторінку, другу… п’яту… Те ж саме. Зовсім розгубившись, Серьогін відкрив останню сторінку. Там номер 784 означає якісь “Ворота Сонця”.
— Лише літера “В”, а вже сімсот вісімдесят чотири пам’ятники!.. Скільки ж їх взагалі? — здивовано промовив Леонід.
— Близько семи тисяч, — спокійно відповіла Майя. — На наш вік вистачить, якщо досліджувати все підряд за пропозицією одного знавця…
— Що ж робити? — зітхнув Леонід.
— Не брати до уваги в Майїному переліку все те, що напевно з’явилося пізніше саммілітів! — сказав Бєлов. — Зрозумів, для чого прилад?
— Звичайно, зрозумів! — багатозначно мовив Серьогін. — Зрозумів, що пресі поки що робити нічого. Списки, аналізи…
— Послухай, Матвію: людина прагне дії. То нехай поїде на поштамт по посилку! — запропонувала Майя.
— Це що за посилка? — спитав Серьогін.
— Із Саммілі. Все не змогли взяти з собою, відіслали поштою.
— Знову камені?
— І камені, й інші проби…
— Дуже стародавні?
— Точно дізнаємось у суботу наступного тижня, — сказав Бєлов.
— А що відбудеться у суботу?
— Запрацює новий прилад.
Серьогін глянув на стелю й проголосив: