Коза-дереза

Були собі дід та баба. Цілий вік злиднювали, а на старість хазяїнувати стали.

Пішов дід на ярмарок та й купив козу.

Та не абияку козу, а таку, що в самого вовка в зубах побувала і від вовка втекла. А що обідрав їй вовк бока, то й ходила вона напівбока-луплена.

Привів дід козу додому та й посилає сина:

— Жени, сину, козу пасти!

Погнав син. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилини не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому.

А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:

— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?

Відказує коза:

— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила. Розсердився діл на сина і другий день посилає дочку:

— Жени, доню, ти козу пасти!

Погнала дочка. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.

А дід стоїть на воротях в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:

— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?

Відказує коза:

— Ні. дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.

Розсердився дід на дочку і на третій день посилає бабу:

— Жени, бабо, ти козу пасти!

Погнала баба. Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть.

Пасла ввесь день, а ввечорі жене козу додому.

А дід стоїть на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається у кози питається:

— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?

Відказує коза.

— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.

Розсердився дід на бабу і на четвертий день жене сам козу пасти.

Пасе, пасе та й напоїть, ні хвилинки не постоїть. Пас цілий день, а ввечорі жене козу додому. Надігнав на дорогу, а сам навпростець поза городи.

Прийшов, став на воротях, в червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:

— Кізонько моя люба, мила! Чи ти їла що, чи пила?

Відказує коза:

— Ні, дідусю, не пила я і не їла. Тільки, як бігла через гайочок, ухопила кленовий листочок, а як бігла через гребельку, ухопила водиці крапельку… Тільки й їла, тільки й пила.

Тут уже дід на козу розсердився. Став на неї кричати й кийком замахнувся, — хотів козу бити.

Коза злякалася й, куди очі бачать, від двору подалася.

Прибігла в ліс. Бачить — зайчикова хатка. Коза до неї — двері ріжками турнула, у сінці шугнула, потім з сінець у хатку забралася й на піч заховалася. Сидить.

Коли прибігає зайчик. Дивиться — двері в сінці розчинені, двері в хатку навстяж — чи не розбійники? Потихеньку в сінці пробрався, через поріг в хатку заглядає та й питає:

— А хто, хто в моїй хатці?

А коза з печі:

Злякався зайчик та з хати.

Сів під дубком і плаче.

Коли суне ведмідь. Питає:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, — каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену, — каже ведмідь.

Пішли. Увійшов ведмідь у сінці, через поріг у хатку заглядає та й питає:

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Злякався ведмідь та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить…

— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.

Зажурився зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— А як же мені не плакати, каже зайчик, — коли до мене в хатку забрався звір страшний-страшнющий, що ніколи не чув і не бачив такого.

— Ходім, я його вижену!

— Де тобі, вовче, його вигнати?! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.

— А я вижену. От ходім!

Пішли. Вскочив вовк у сінці, — через поріг в хатку заглядає та й питає:

— А хто тут у зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Злякався вовк та з хати. Через город навпростець утікає, капусту ламає, буряки й моркву топче, гарбузи толоче і світ-за-очі біжить, аж земля движить.

— Ні, — каже, — зайчику, не вижену, — боюсь.