Чтение онлайн

Зореліт продовжував іти тим самим курсом, і світлова цятка тепер тріпотіла в нижньому правому квадраті. Здогад примусив здригнутися Мут Анга, закусити губи Тей Ерона, до болю стиснути край пульта Карі Рама. Щось небувале летіло назустріч, випускаючи сильний промінь локатора, такий самий, що його кидав далеко навперед себе «Теллур».

Таким відчайдушним було бажання, щоб здогад виправдався, щоб після безумного злету надії не впасти в безодню розчарування, яке вже сотні разів траплялося із зорельотчиками Землі, що командир завмер, боячись вимовити хоча б одне слово. І немовби його тривога передалася тим, попереду.

Світляна цятка на екрані згасла, засвітилася знову і заблимала з проміжками, учащаючи спалахи, по чотири і два. Ця регулярність чергування могла бути породжена лише єдиною у всьому Всесвіті силою — людською думкою.

Більше не лишалося сумнівів: назустріч ішов зореліт.

Тут, у безмірній далечі простору, вперше досягнутій земним кораблем, міг бути тільки зореліт іншого світу, з планет іншої, віддаленої зорі.

Промінь головного локатора «Теллура» також став уривчастим. Карі Рам передав кілька сигналів умовного світлового коду. Видавалося цілком неймовірним, що там, попереду, ці прості рухи кнопки викликають на екрані невідомого корабля правильні чергування спалахів.

Голос Мут Анга в репродукторах корабля видавав його хвилювання:

— Слухайте всі! Назустріч іде чужий корабель! Ми відхиляємося від курсу і починаємо екстрене гальмування. Припинити всі роботи! Екстрене гальмування! По місцях посадочного розкладу!

Неможна було втрачати ані секунди. Якщо зустрічний корабель ішов приблизно з тією ж швидкістю, що й «Теллур», то швидкість зближення зорельотів була близькою до світлової, досягаючи дев’яносто п’яти тисяч кілометрів на секунду. Локатор давав у розпорядження людей декілька секунд. Тей Ерон, поки Мут Анг говорив у мікрофон, щось шепнув Карі. Блідий від напруги юнак зрозумів з півслова і зробив якісь маніпуляції на пульті локатора.

— Блискуче! — вигукнув командир, слідкуючи, як на контрольному екрані промінь окреслив стрілу, вигнувши її вліво, назад, і закрутився в спіраль.

Минуло не більше десяти секунд. На екрані промайнув світний стрілоподібний контур, відігнувся до правого боку чорного кола і закрутився миттєвою спіраллю. Полегшене зітхання, майже стогін, вирвалося одночасно в людей на центральному посту. Ті, невідомі, що летіли назустріч з таємничих глибин космічного простору, зрозуміли! Пора!

Задзвеніли тривожні дзвінки. Тепер уже не промінь чужого локатора, а твердий корпус корабля відобразився на головному екрані. Тей Ерон блискавичним рухом вимкнув робота, що пілотував корабель, і сам дав «Теллуру» щонайменше відхилення вліво. Дзвін замовк, чорне озеро екрана згасло. Люди заледве встигли помітити світляну риску, що промайнула на оглядовому локаторі правого борту. Кораблі розійшлися на неймовірній швидкості і понеслися у далину.

Промине декілька днів, перш ніж вони зійдуться знову. Мить не втрачено, обидва зорельоти загальмують, повернуть і ходом, розрахованим точними машинами, знову наблизяться до місця зустрічі.

— Слухайте всі! Починаємо екстрене гальмування! Дайте сигнали готовності за секціями! — говорив у мікрофон Мут Анг.

Зелені вогні готовності секцій шикувалися в ряд над згаслими індикаторами моторних лічильників… Двигуни корабля замовкли. Увесь зореліт завмер в очікуванні. Командир окинув поглядом пост управління і мовчки кивнув головою на крісла, увімкнувши водночас робота, призначеного управляти гальмуванням. Помічники бачили, як Мут Анг нахмурився над шкалою програми і повернув головну клему на цифру «8».

Проковтнути пігулку — знижувач серцевої діяльності, кинутися в крісло і натиснути вмикач робота було справою кількох секунд.

Зореліт відчутно вперся у порожнечу простору — так в давнину спотикалися їздові тварини, і їх вершники летіли через голову на милість долі. І зараз гігантський корабель неначе став цапки. Його «вершники» полетіли в глибину гідравлічних крісел і у легку непритомність.

У бібліотеці «Теллура» зібрався весь екіпаж. Лише один черговий лишився біля приладів ОЕЗ, що охороняли зв’язки складних електронних апаратів корабля. «Теллур» повернув після гальмування, але встиг віддалитися від місця зустрічі більш як на десять мільярдів кілометрів. Зореліт ішов повільно, зі швидкістю в одну двадцяту абсолютної, в той час як всі його обчислювальні машини безперервно перевіряли і виправляли курс. Слід було знову знайти незриму точку в неосяжному космосі і в ній зовсім уже жалюгідну порошинку — чужий зореліт. Вісім діб мало тривати майже нестерпне очікування. Якщо всі розрахунки і поведінка корабля не дадуть відхилення понад припустиме, якщо ті, невідомі, також не помиляться і володіють такими ж досконалими приладами і слухняним кораблем, тоді зорельоти зійдуться настільки близько, щоб намацати одне одного в непроглядній пітьмі променями локаторів.

Тоді вперше за всю історію людина стикнеться з братами по думці, силах і прагненнях. З тими, чия присутність давно вже була передбачена, доведена, підтверджена безмежно прозорливим розумом людини. Страхітливі прірви часу і простору, що розділяли населені світи, досі лишалися нездоланними. Та ось люди Землі подадуть руку іншим мислячим істотам космосу, а від них — ще далі, новим братам з інших зірок. Ланцюг думки і праці протягнеться крізь безодні простору як остаточна перемога над стихійними силами природи.

Мільярди років треба було копошитися в темних і теплих закутках морських заток крихітним грудкам живого слизу, якщо сотні мільйонів років з них формувалися більш складні істоти, що нарешті вийшли на сушу. У повній залежності від навколишніх сил, в темній боротьбі за життя, за продовження роду минули ще мільйони віків, поки не розвинувся великий мозок — найсильніший інструмент пошуків їжі, боротьби за існування.

Темпи розвитку життя все прискорювалися, боротьба за існування ставала гострішою, і пришвидшувався природний відбір. Жертви, жертви, жертви — пожерті травоїди, вмираючі від голоду хижаки, гинучі слабкі, хворі, старі тварини, вбиті в боротьбі за самку, під час захисту потомства, погублені стихійними катастрофами.

Так було на всьому протязі сліпого шляху еволюції, поки у важких життєвих умовах епохи великого зледеніння далекий родич мавпи не замінив осмисленою працею звіриний пошук їжі. Тоді він перетворився на людину, пізнав щонайбільшу силу в колективній праці й осмисленому досвіді.

Але й після того протекло ще багато тисячоліть, наповнених війнами і стражданням, голодом і пригнічуванням, невіглаством і надією на краще майбутнє.

Нащадки не підманули своїх предків: краще майбутнє настало, людство, об’єднане в безкласовому суспільстві, звільнене від страху і гніту, піднялося до небачених висот знань і мистецтва. Йому до снаги виявилося і найскладніше — підкорення космічних просторів. І ось, нарешті, усі тяжкі сходи історії життя і людини, вся міць накопиченого знання і незмірних зусиль праці закінчилася винайденням зорельота далекої дії «Теллур», закинутого в глибоку безодню Галактики. Вершина розвитку матерії на Землі і в Сонячній системі діткнеться через «Теллур» до іншої вершини, імовірно, не менш важкого шляху, що проходив також мільярди років у іншому кутку Всесвіту.

Ці думки в тій чи іншій формі тривожили кожного члена екіпажу. Усвідомлення величезної відповідальності моменту примусило стати серйозною навіть юну Тайну. Невеличка жменька представників багатомільярдного земного людства — чи зможуть вони бути гідними його подвигів, праці, фізичної досконалості, розумі і стійкості?

Як підготувати себе до майбутньої зустрічі? Пам’ятати про всю криваву і велику боротьбу людства за свободу тіла і духу!

Найважливішим, найзахопливішим і найтаємничішим було питання: які ті, що йдуть зараз нам назустріч? Страшні чи прекрасні вони на наш земний погляд?