Чтение онлайн

Для з’ясування суті питання повернімося до першоджерела – власне до Закону Божого. Для цього відкриймо другу книгу Біблії, “Вихід”, і прочитаймо 20-й розділ з 8-го вірша:

“Пам’ятай день суботній , щоб святити його!

Шість днів працюй і роби всю працю свою,

а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20. 8–11).

Через ряд певних причин протестантизм (і, нажаль, сучасне православ’я здебільшого також) впав у буквалізм, по букві трактуючи Святе Письмо, забуваючи слова “апостола народів” Павла: “Буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2Кор. 3.6). Таке буквальне тлумачення Писання й призвело до хибного розуміння самого акту творення.

Адвентисти сьомого дня (як і представники інших “юдействуючих”) тлумачать шість днів створення світу як буквальні шість днів (тобто шість діб по двадцять чотири години). Будь-яка неупереджена людина одразу зазначить у такому трактуванні першого розділу книги “Буття” як мінімум декілька слабких місць, цілком достатніх для його спростування. По-перше, слово, яке перекладачі Біблії переказали як “день” староєврейською мовою (мовою гебру – іврит, що нею написане П’ятикнижжя Мойсеєве), звучить “йом”, і означає також період, етап. Тут мова іде, поза всяким сумнівом, про шість великих періодів, етапів (“днів”) створення світу. І кожен з цих етапів тривав тисячі, мільйони, мільярди років. Бо хто виміряв день Господній?

“Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!” (2Петра 3.8); “Бо в очах Твоїх тисяча літ, – немов день той вчорашній, який проминув...” (Пс. 89(90).4).

Отже, як бачимо, не творив Господь світло в понеділок, твердь у вівторок, море в середу, а світила у четвер. Та Йому це було й не потрібно. Господь – Творець, але Він же і Законодавець! І немає сенсу Йому порушувати власні закони – об’єктивні, вселенські закони розвитку (“еволюція” – латинською evolutio, від evolvo – “розгортаю”). Хоча, безумовно, можна спробувати зобразити Бога таким собі всемогутнім штукарем що, сплескуючи у долоні, миттєво творить Всесвіт. Та й прикрити подібне казково-байкарське тлумачення є чим. Для цього достатньо скористатися цитатою із Святого Письма: “Нічого для Тебе нема неможливого!”, і орудувати нею як універсальним прикриттям своїх наївних поглядів та догм.

По-друге, слово, яке в наших бібліях записане як “субота”, в дійсності звучить як “шабат”, і означає “спокій”. Насправді необхідно просто перекласти це слово на українську мову, і все стане на свої місця! Бо перекладачі Біблії на мови світу, зокрема на українську, перебуваючи у тому-ж таки полоні букви, уявляючи шість днів творення як буквальний тиждень, залишили гебрейське “шабат”, “день спокою”, в інтерпретації “субота”.

Як же насправді звучить четверта Заповідь українською мовою?

“Пам’ятай день спокою , щоб святити його!

Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – день спокою для Господа, Бога твого...

тому поблагословив Господь день спокою і освятив його”.

Тепер зрозуміло, що навіть у буквальному значенні четверта Заповідь говорить не про суботу, а про сьомий день. І, якщо в Україні першим днем тижня є понеділок то, відповідно, сьомим – неділя! Це то і є субота Господня, мовою гебру “шабат”, українською – “день спокою”. І в цей день ми відпочиваємо від усієї праці своєї, і цей день присвячуємо Богові. Якби жили ми в Ізраїлі, де робочий тиждень починається з неділі (неділя за єврейським календарем – перший день тижня), то сьомий день випадав би у нас на суботу. Але поза як ми живемо в країні, де перший день – понеділок, то і сьомим днем у нас є саме неділя.

Тепер повернімося знову до Святого Письма. Підтвердженням того, що біблійною мовою субота – то не день тижня, а день спокою, є те, що в старозавітній Церкві існували поняття суботнього місяця (сьомого місяця року) і суботнього року (сьомого року, року прощення або відпущення). Але ніде не бачимо місяця чи року-понеділка, року-вівторка, року-середи...

Наведу іще декілька на мою думку цікавих аргументів на користь того, що поняття “єврейська календарна субота” і “субота Господня” – далеко не тотожні. Як сказав Господь:

“Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,

а тому то Син Людський (тут – Христос) Господь і суботі” (Мк. 2.27–28)...

Під час богословських дискусій на тему суботи наші брати адвентисти постійно наголошують, що субота дана людству від створення світу. На підтвердження цієї тези, як правило, наводяться слова з Писання:

“І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив” (Бут. 2.2–3).

Як уже було зазначено нижче, мова тут іде не про день тижня, а про день спокою, про етап завершення творіння, про період гармонії Бога й людини, людини й природи, природи і Бога, – період насолоди плодами мудрості, доброти й слави Сущого. І цей то стан відпочинку Господнього, стан миру і радості в Дусі Святім, стан царювання у твориві Божої Любові, стан райського спокою, стан Царства Божого – і поблагословив, і освятив Творець. Ця то Субота, цей Шабат, цей Сьомий День, цей День Спокою і став “днем відпочинку” для Господа! Але якщо навіть уявити собі, що мова йде просто про день тижня, то і тут, по букві, субота тільки освячена і поблагословлена, але святкувати її поки що не наказано! Перше святкування суботи відбулося лише після виходу народу Ізраїля із Єгипту...

2. “Цей день, що його створив Господь...”

Причина встановлення святкування суботи для народу Божого висвітлюється на сторінках Святого Письма у книзі “Повторення Закону”:

“Пильнуй дня суботнього, щоб святити його...

І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом (синодальний переклад: “м’язом високим”), тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день”(див. Повт. Зак. 5.12–15). І перший раз буквальне святкування суботи згадується уже після виходу народу Ізраїля з єгипетського полону, про що й читаємо в книзі “Вихід”: