Чтение онлайн

Запитання: Представники деяких протестантських деномінацій, і у першу чергу т. зв. “Свідки Єгови”, стверджують, що у Бога лише одне ім’я – Єгова, і правильним є тільки таке звертання до Нього. А як же молитва Господня? Невже молитися: “Єгова наш…”?

Відповідь: Корені подібних тверджень лежать в другій книзі Біблії “Вихід”. У третьому розділі читаємо:

“І сказав Мойсей до Бога: «Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: «Бог ваших батьків послав мене до вас», то вони запитають мене: «Яке Ім’я Його?» Що я скажу їм?»

І сказав Бог Мойсеєві: «Я Той, що є». І сказав: «Отак скажеш Ізраїлевим синам:Сущий (єврейською Ягве /Єгова/) послав мене до вас… А оце Ім’я Моє навіки, і це пам’ять про Мене з роду в рід” (Вих. 3.13–15).

Про що говорять нам ці вірші? Невже Господь, подібно до тварей земних, носить конкретне якесь ім’я і відгукується лише на нього? Безперечно, мова тут про інше… Ім’я з давніх-давен розкривало властивості свого носія. Знати ім’я – означало знати якісні особливості, знати сутність того чи іншого об’єкта. Так у першій книзі Біблії “Буття” читаємо:

“І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі, – воно ймення йому.

І назвав Адам імена (тут вирізнив особливості, визначив якість) всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині…” (Бут. 2.19–20).

Чи ж можна визначити якості Господні якимось одним іменем? Чи можливо осягнути сутність Творця всього сущого? Поза усіляким сумнівом – ні! Бо богопізнання не може бути обмежене якимись рамками, воно безмежне – це справа вічності. Як і сказано: “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого…” (Ів. 17.3). Ми можемо частково пізнати, що то є річка, напившись із неї води, але випити її ми не в змозі! Так само й щодо Богопізнання. Ми можемо пізнати Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, – пізнати частково, дослідивши ту чи іншу грань цього Моря Сутності. Але осягнути Його вповні, випити цю “Річку” ми не зможемо ніколи. Як висловився отець Церкви Григорій Богослов:

“Уявляти себе знаючим, що є Бог, – є пошкодженням розуму”.

Таким чином Ім’я Боже, відкрите Господом через Мойсея, якраз і не є іменем у точному розумінні цього слова, – бо немає в людській мові слова, яке могло б умістити в собі усі якості Божества. Ім’я Ягве (у західній мовній традиції – Єгова) означає Сущий: Той, Хто має сутність Сам у Собі. Той, Хто Сам знає Свою сутність, Своє Ім’я. Він – і ніхто окрім Нього! Бо Ім’я це багатогранне, неосяжне і невмістиме жодним з сотворених…

“І запитав Яків і сказав: «Скажи ж Ім’я Своє». А Той відказав: «Пощо питаєш про Ймення Моє?..”, – читаємо в книзі Буття 32.30.

“О Ти, Який є вищий над усе… Бо що інше дозволено мені промовити про Тебе? Як може оспівати Тебе слово?! Бо Ти невимовний ніяким словом… Як спогляне на Тебе розум? – бо Ти незбагненний ніяким розумом… Ти – один і все. Ти ні один, ні єдине, ні все. О, Всеіменований! Як найменую Тебе, єдиного Неіменованого?..” – взиває святий Григорій.

Як бачимо, насправді у Господа багато імен – і всі вони віддзеркалюють безмежність якостей Сущого, усі мають своє відображення в Писанні: Невидимий, Неосяжний, Вічний, Незмінний, Безмежний, Безкінечний, Всюдисущий, Всевідаючий, Премудрий, Всемогутній, Благий, Святий, Праведний, Правдивий, Справедливий, Єдиний, Творець сущого, Промислитель, Хоронитель, Вірний, Ревнитель, Довготерпеливий, Багатомилостивий, Ненавидячий зло, Караючий неправду, Вогонь поїдаючий, Воюючий, Спасаючий, Всеславний, Нетлінний, Світло, Любов…

Для найдопитливіших дослідників Божественних імен-звертань наведу найбільш вживані у Святому Письмі:

Основні: Бог (тут – Багатий на все) – єврейською Ел, Елаг, або Елогім – Бут. 1.1.

Господь Сущий (Пан, Господар, Володар) – єврейською Ягве (Єгова) – Бут. 2.4; Вих. 34.6.

Владика – Адон, або Адонай – Бут. 15.2.

Складені з Ел – Бог: Бог Всемогутній – Ел Шаддай – Бут. 17.1.

Бог Всевишній – Ел Еліон – Бут. 14.18.

Бог Вічний – Ел Олам – Бут. 21.33.

Бог Кріпкий – Ел Гіббор – Іс. 9.6–7.

Складені з Ягве (Єгова) – Господь, Сущий: Господь Бог – єврейською Ягве Елогім – Бут. 2.4; Вих. 34.6.

Владика Господь – Адонай Ягве – Бут. 15.2.

Господь Саваоф (себто Господь воїнств, воюючий) – Ягве Цеваоф – 1Царів(1Сам.) 1.3.

Взагалі, “Ягве” в Старому Заповіті – це невимовне Ім’я Боже. Давньоєврейською – ЙГВГ. В стародавніх єврейських списках Біблії не було голосних літер, а лише приголосні, тому як насправді звучала ця “священна тетраграма” невідомо. Як я вже зазначив, Ім’я це означає: Бог, Який має Сам у Собі принцип Свого буття, тобто Сущий. Його можна перекласти чотирма формулами: “Я є Той, Хто Я є”; “Я буду, Який є”; “Я є, Який буду” і “Я є Той, Хто є причиною буття”. “Той, Хто є” – у третій особі – Ягвег, звідки й походить Ім’я Ягве (викривленою, не маючою змістового значення формою Якого являється з XVI сторіччя – Єгова). Після Полону юдеї перестали вимовляти ім’я Ягве, і в грецькому перекладі 70-ти толковників (т. зв. Септуагінті) воно замінене словом Кюріос (у Вульгаті – Dominus), а в слов’яно-руській Біблії, відповідно, Господь.

І, нарешті, щодо молитовного звертання до Бога. Як правильніше: “Господи” чи “Єгово”?

Мого батька звуть Валентином Денисовичем. І, чесно кажучи, йому приємніше, якщо я звертаюсь до нього з любов’ю: “тату”, аніж офіційно, по імені. Погодьтеся, дивно звучить в устах люблячого сина: “Добрий ранок, Валентине Денисовичу!”; “Порадь мені, Валентине Денисовичу”; “Я потребую твоєї допомоги, Валентине Денисовичу”… Думаю, що подібна нездалість звертання до батька по імені є цілком тотожною і щодо Отця нашого Небесного. Тим більше, що й сам Господь Ісус Христос звертався до Отця не інакше, як “Отче”, а учні до Ісуса – “Господи”…

Та й, зрештою, не у формі звертання суть спасіння нашого, але в смиренномудрості та любові. Бо ж Царство Боже – не пожива й питво, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Отож, за словом апостольським, “не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси” (Рим. 14.13)…

ДА УБОЇТЬСЯ ЖОНА…

Запитання: Чи нерівність чоловіка й жінки – Божа данність? І чи справедливо це:“Да убоїться жона…”?