Пустоцвiт
Шрифт:
– Однак, Олексію Петровичу, не можу я пересинити себе й пробачити французькому двору їхнє ставлення до мене самої! Хоча Лєсток дуже рекомендує зупинити вибір саме на французькій кандидатці…
– Не звинувачуйте себе, матінко, в упередженості до французів, – поспіхом мовив Бестужев-Рюмін, – подивіться на справу з іншого боку: француженка – не найкращий вибір для Петруши, а чи багато дасть союз із Францією нашій державі?
– Маєш рацію, як завжди, – сумно зітхнула Єлизавета Петрівна. Тоді канцлер вирішив обережно поцікавитися:
– А звідки ще надійшли портрети?..
– Та тут ще цілих чотири. Найбільше мені сподобалася принцеса Ульріка, до того ж вона доводиться сестрою Фрідріху Великому. Король бездітний, і якщо це чарівне створіння вийде за Петрушеньку, то їхні діточки зможуть претендувати і на російський, і на прусський престол… А принцеса досить мила, поглянь тільки.
Із завмиранням серця Бестужев-Рюмін прийняв портрет з рук государині. Такого повороту він ніяк не очікував! Хоча подумати про Ульріку було б варто…
– Дійсно, мила принцеса… – от і все, що вичавив із себе геть ошелешений інтриган. Насправді він давно вже подумував про те, як би обкрутити «чортенятка» із другою дочкою польського короля принцесою Маріанною. Канцлер устиг навіть одержати невелику винагороду від батька претендентки, тому з ентузіазмом узявся за «саксонський проект».
І тепер його шанси танули на очах… Хід Єлизавети Петрівни був несподіваний, аргументація – досить переконливою. Втім, канцлер не збирався здаватися без бою, як і повертати польському королю отриману за турботи винагороду! Бестужев-Рюмін зібрався з думками й мовив:
– Государине, якщо у Фрідріха дітей не буде, а в його сестри Ульріки й Петра Федоровича вони з'являться, все так і станеться. Але якщо раптом Фрідріх усе ж спроможеться народити спадкоємця?! Він ще зовсім не старий, будь-що може статися…
– Вірно, Олексію Петровичу, вірно, я про це якось не подумала… – у голосі государині відчувся сумнів. І Бестужев-Рюмін наважився перейти в наступ:
– А якщо, припустимо… зрозуміло, хай уберігає нас Бог від такого лиха… – канцлер ревно перехрестився. – Припустимо, якщо Ульріка так і не народить дітей? Фрідріх бездітний, а вони – пряма рідня…
– Не дай Боже! – государиня також перехрестилася.
– Або якщо дівчатка стануть народжуватися одна за одною? Знов проблема! Які подвійні види на престол?! Тут про свій – про російський турбуватися треба…
– Свят, свят, свят! – знов перехрестилася государиня.
– Тоді які ж привілеї дає шлюб із принцесою Ульрікою?! – продовжив наступ Бестужев-Рюмін.
І зробив непоправну помилку, мовивши:
– Я також чув от що: не віддасть Фрідріх свою сестру Ульріку в заручниці…
– Що-о-о?! У які ще заручниці?! – щиро обурилася государиня. – Фрідріх он портрета надіслав, а отже, згоден на шлюб…
– Ой, государине матінко, даруйте заради Бога! Я всього лише невірно висловився! Я ж хотів сказати тільки… – відчувши загрозу своїм планам, канцлер жахливо перелякався й заходився абияк виправдовуватися: – Знову ж таки, Ульріка родовита, брат її Фрідріх ще більш знатний і відомий, до його думки прислуховуються всі європейські монархи… А нумо як розсердиться його сестриця за зухвалі витівки на Петра Федоровича?! Чув, у Пруссії його не дуже цінують. А все завдяки дивному характеру… Ні, не варто й думати про прусську партію для Великого князя, геть не варто!..
Втім, партію свою канцлер уже програв – принаймні, сьогодні.
– Ти, Олексію Петровичу, слова ретельніше добирай і понять не плутай. Засмутив ти мене, – імператриця зневажливо махнула рукою й коротко кинула: – Йди геть!
– Матінко государине!.. – зойкнув засмучений Бестужев-Рюмін.
– Геть, кому кажу!!! Мені подумати треба… Ой як треба!..
– А ви, матінко, саксонську партію розглянули б краще, такий шлюб дасть нам безліч вигод… Наречена молода й гарна собою… Цей шлюб здатен об'єднати Росію, Саксонію, Австрію, Голландію й Англію. Три чверті Європи стануть нашими – і все це проти Пруссії й Франції, он воно як!..
Втім, Її Імператорська Величність уже не слухала царедворця, що схибив. Вона була ображена в найкращих почуттях, бо як ніхто знала, що племінник її Петро Федорович, при іншому збігу обставин, міг би стати видатним ученим або математиком. А тут – «віддати в заручниці»!..
Государиня також була розсерджена на слова канцлера, оскільки почасти вони відповідали гіркій істині. Як не намагалася імператриця змінити племінника, однак Петро Федорович своїми витівками й зухвалістю справляв не надто приємне враження. Єлизавета Петрівна жаліла його, тому що знала, у яких скотських умовах виховувався неборака… І от перед нею відкрилася цілком очевидна істина: щоб усталити становище Петрушеньки при дворі, самих лише добрих намірів (навіть якщо наміри ці виходили від самої імператриці!) виявилося геть недостатньо. І що ж його робити?!
– Геть пішов!!! Геть!!! – крикнула імператриця, побачивши, що канцлер досі тупцює у дверях Малого кабінету. Спересердя государиня з такою силою грюкнула стиснутим кулачком по столику з розкиданими листами, що прекрасний смарагд у її персні тріснув. Однак розгнівана Єлизавета Петрівна навіть не помітила цього.
Засмучений канцлер вийшов, занурений у дилему: вірити після всього що сталося в дурні прикмети (на кшталт пропущених помилково дверей Малого кабінету) або все-таки не вірити?! В імператриці ж розігралася мігрень, тому вона змушена була піти до опочивальні. Запрошений лейб-медик пустив їй кров і дав заспокійливу пігулку. Государині стало краще, і вона заснула.
Пробудилася Єлизавета Петрівна пізно. Після вчорашньої напруженої бесіди з канцлером самопочуття було не надто гарним, до всього вона нарешті помітила зіпсований дорогоцінний камінчик в улюбленому персні… Не дивно, що вставати государиня не побажала, тільки наказала палацовому карлику запросити в опочивальню Олексія Розума.
– Чого бажає моя панночка? Може, розпорядитися щодо кофею? – заклопотано поцікавився він, відданими очима впившись у Єлизавету Петрівну.
– Не хочу я кофею, взагалі нічого не хочу! Посидь зі мною, Олесько: зле мені, не дай Боже мігрень знов розіграється, – зітхнула вона, одразу ж відчувши себе поруч із турботливим фаворитом маленькою беззахисною дівчинкою. Що не кажи, а почуття вкрай приємне!