Чтение онлайн

– А той що, невже спить дотепер?

– Якщо ти Ванюшку-візника маєш на увазі, то він на самому світанку піднявся й назад виїхав, – Гафія повернула до Григорія розпашіле від грубного жару обличчя. – Родина у нього, сам знаєш.

– А Кирилко?

– Цей надворі дрова коле.

– Невже? Ото добре! І як він?

– Ледве за стіл посадила, – посміхнулася Гафія, – та ледь змусила цього сіромаху хоч щось перехопити! А опісля одразу ж надвір помчав дрова колоти. І звідки в нього тільки сили?! Вчора непритомнів, сьогодні майже нічого не поїв, а вже цілу годину працює… Ти не сердься на нього, Гришутко, по всьому видно, хлопчина гарний, ласкавий… А хто він такий, до речі?

– Та так собі… майбутній царевич! – пожартував Теплов. Гафія подивилася на вихованця несхвально. Мовляв, настільки ризиковані розмови в іншому місці могли б завершитися досить кепсько. Добре, що тут їх не почує ніхто сторонній!..

Однак уголос сказала зовсім інше:

– Вам би, Гришутко, у лазеньку сходити. Тутечки нещодавно монастирські приходили, до них гонець зі столиці приїжджав щодо вас. То вони мені води наносили й лазеньку натопили. Я там вам віничків березових поклала й мильця…

– Дякую, тіточко Гафіє, ти просто думки мої читаєш!

– Та що ти верзеш!.. – зітхнула стара. – Чого вже там угадувати, якщо лазенька після далекої дороги – це найперша справа?!

– Було б добре Кирилка в чисте перевдягнути… У тебе щось для нього знайдеться?

– Аякже! Я от тутечки для послушників монастирських сорочки та штані шила, ще в лавру віднести не встигла. До речі, звідти вам дещо передали, от тільки не подивилася, що саме. Мішок он на лаві стоїть.

Куховарка махнула рукою кудись убік.

– Це добре. А чи збереглися у тебе, тіточко Гафіє, гребінь і дзеркало, що я зі столиці привіз?

– І ножиці, й гребінь, і дзеркало – усе є, Гришутко! Аякже?! Ножиці в скриню поклала, там і лежать…

– Тож лазенька вже готова?

– Готова, готова! – посміхнулася Гафія.

Діставши зі скрині ножиці й гребінь, Теплов вийшов у двір. Кирило, скинувши сорочку, оскаженіло рубав дрова. Був він надзвичайно худим і блідим, але при цьому демонстрував величезну працьовитість, що дуже сподобалося Теплову.

– Ви от що: закінчуйте із дровами, давайте краще в лазеньці попаримося, – наказав Григорій. Юнак перестав рубати дрова й завмер, здивовано витріщившись на нього. Теплов спочатку теж здивувався, але вже за мить зрозумів, у чім річ, і м'яко пояснив:

– То це ж я вас учора сюди привіз! Чи не впізнали?

Кирилко насилу вгадав в одягненій по-простому людині вчорашнього шляхетного пана.

– От що з людьми одяг робить… – промимрив замислено.

– Це ви вірно зазначили, – схвалив Теплов. – 3 вами, Кириле, також цілком може статися аналогічне перевтілення. От тільки вдягати багате вбрання слід на оновлене тіло, а тому – в лазеньку, в лазеньку, в лазеньку!..

Григорій допоміг Кирилку покласти наколоті дрова в рівний акуратний стос, і обидва попрямували в кінець довгого городу до маленької лазеньки. Перед входом Теплов подав юнакові дерев'яний гребінь і попросив розчесати волосся. Виявилося, що воно безнадійно поплуталося й не пускає гребінь рухатися. Хоч як шкода було Григорію чорних кучерів Кирилка, а все ж таки довелося обстригти юнака. Закінчивши із зачіскою, вони нарешті увійшли в лазеньку.

У передбаннику побачили два відрізи невибіленого лляного полотна, два віники, два мідних тази (небачені для простих людей предмети розкоші, привезені Григорієм зі столиці), два дерев'яних ковші, а також акуратно розрізаний навпіл шматок дьогтьового мила. У кутку Теплов помітив уже знайомий полотняний лантушок, доставлений з монастиря, й акуратно складений чистий одяг.

– От Гафія, от розумниця! І зміну поклала…

Всупереч очікуванням Григорія, лазня справила на Кирилка доволі несподіване враження: юнак не розумів, навіщо влітку йти у натоплене приміщення, якщо поруч є досить глибокий ставок із чистою прозорою водою?! А ці замочені в тазах березові віники взагалі навіювали думку про тілесні покарання… Від усього цього юнак аж знітився. Тим паче, що уникнути екзекуції не вдалося: за наказом Теплова Кирилко приречено ліг на прогріту полицю й мужньо віддав тіло катові на розтерзання. Втім, після перших же хльостких ударів добре розмоченого віника й вигуків: «З віника вода, а з Кирилки худорба!..» – юнак з головою поринув у приємні відчуття.

І треба ж статися такому горю: вийшовши у передбанник після миття, втомлений і розслаблений Кирилко… не знайшов своєї одежки!!! Юнак і припустити не міг, що доки його будуть шмагати віником, хтось украде його речі! Від такої образи хлопчина гірко розридався.

На щастя, тут у передбанник вийшов Теплов і застав Кирилку в повному розпачі. Він не зрозумів, що трапилося, коли ж нарешті домігся від юнака хоч якихось пояснень суті проблеми – то голосно розреготався, чим ще більше налякав підлітка. Однак одержавши зовсім нову, нещодавно зшиту Гафією лляну сорочку й штанята, Кирилко прийшов у повний захват, порівнянний хіба що з почуттям, коли після приїзду матері в Леміш йому видали зі скрині батьківські чоботи!

Спостерігаючи за його реакцією, Григорій був щиро розгублений. Ой, як же йому пощастило потрапити в монастир на виховання до отця Феодора й до жалісливої куховарки!..

До Олександро-Невської лаври прибули саме до обідні. Гафія не хотіла відпускати ні свого «Гришутку», ані «бідолашне дитятко Кирилка», просила Теплова залишити юнака в неї хоча б на тиждень, щоб відгодувати сяк-так, за її поняттями. Однак Григорій був невблаганний: материнська увага з боку Гафії приводила хлопця в стан крайнього засмучення, він явно намагався втекти від неї подалі. От нехай і відправляється в монастир!..

Як і передбачав Теплов, урочиста атмосфера лаври одразу заспокоїла й мобілізувала Кирилка. Юнак з великим задоволенням молився, співав у церковному хорі й виконував усі завдання монаха-куратора. Незрозуміло, звідки в його худому тілі бралося стільки енергії: він граючи колов дрова, просапував капустяні грядки, виконував багато такої роботи, що її інший послушник просто не в змозі був зробити за один день! Григорій щиро радів за хлопця: якщо в нього не вийде стати царедворцем, то принаймні відданий вірі чернець із нього точно вийде… а можливо, згодом навіть відмінний архімандрит! Такий у монастирі не стане ледарювати, більше того – особистим прикладом змусить працювати всю братію на славу Божу!