Чтение онлайн

Дня 26-го березня судили Олександра на уряді міськім в Дубні. Обвинувачував Маєрів зять від себе й іменем Маєрової вдови Диньки. Олександер спочатку відпекувався рішуче від всякої участі в цім убийстві і вигороджував також брата Яцка. Казав, що він ні до чого не причетний, не був у тій купі, як орендаря забито, бо хто вбив, той утік, а його з Яцком взято невинно — і він до Корниці не тікав, а ходив взяти борг з п. Роєцького, що йому був винен за оренду, яку у нього він тримав, тільки не застав його — і про арешт свій промовчав.

Але його відпекування нічого не помагали. Маєрів зять міцно стояв на своїм звинуваченні і доводив вину Олександра.

— Чи не пам'ятаєш, як ти нас бив, я тебе просив, аби не вбивав нас, казав я тобі: пригадай, що я заплатив борг за тебе, який ти був винен, п'ятдесят золотих. А ти, не дбаючи про те, забив мого тестя, утік до Корниці і там тебе пан війт піймав і всадив до в'язниці.

На ті його слова Олександер так оповідав:

— Я не тікав, а добровільно прийшов до Корниці. Пан Корницький, спіткавши мене, спитав, звідки я. Одповів, що з Базалії. А він на те сказав: «Дали знати євреї базалійські, що вбито там єврея-орендаря базалійського, вбили міщани тамошні з двома вихрестами».

І оповів, як він сидів в арешті в господі Андрія Кушніра і мав змогу втекти під час попо-лоху, але лишився в Корниці, бо не почував ніякої вини.

Маєрів зять на те припер Олександра, що «він не пішки пішов до Корниці — як каже — а приїхав на нашім коні і того коня відібрав у нього пан війт корницький». Олександер таки відпирався, казав, що «я таки прийшов до Корниці пішо, а не на коні приїхав. Коней забрав Яцко Тяглик, що вбив орендаря, і з тими кіньми утік, тільки в нього жовніри відібрали коня — то я чув тільки, а сам не був там і до того вчинку не причинний». І свідчився урядом міським базалійським і громадою всією, що його при убийстві не було і не бив він тих жидів, ані на очі не бачив. І брат його Яцко-вихрест, що сидить у Дубні в замку, теж нічого не винний.

На те Маєрів зять поклав перед урядом лист уряду міського базалійського до пана Вільги з дня 4-го лютого: в тім листі, називаючи його не Олександром, а Леськом, обвинувачено за убиття небіжчика Маєра, орендаря базалійського.

Так упав Олександрів відклик до базалій-ської громади.

Суд, вислухавши обидві сторони, уважаючи на цей лист і на підозрілу утечу Олександра до Корниці, на основі науки права посполитого, постановив дати на муки цього Олександра, котрого міщани базалійські називають у своїм листі Леськом, аби явна правда показалася.

Прочитавши Олександрові цю постанову, суд наперед питав його ще раз «лагідними словами», чи був він при тім, як забито Має-ра-орендаря.

Відповів на це Олександер:

— Я сидів у будинку шинковім у Катерини, і прийшов до мене Панащик і закликав. Я не знав на що, а коли прийшов до Моткового дому, і вихрест Яцко-кравець прийшов зі мною, застав я там Яцка Тяглика, Миська Міняйла, Лупиного сина і зятя, що мешкали в Мошковій господі. Всі вони почали мене намовляти, а самі вже, видно, наперед умовилися між собою убити орендаря. Казали, що будемо мати здобич. Але я з Яцком на те не пристав, сказав: я не хочу,— і ми пішли від них і з ними на тім учинку не були. Тільки бачили ми, йдучи вночі з Яцком-кравцем, що в будинку Мошковім вікна відчинені і тими вікнами

Яцко Тяглик і Панащик лізли до сіней, а Мись-ко Міняйлик з Лупиним сином і зятем також стояли напоготові. Вони всі й убили небіжчи-ка-орендаря. Був з ними при тім убийстві брат мій Яцко-вихрест і ці господарі обидва — Лупин син, і зять, і Мисько Міняйлик. Але я при тім не був, і ради їх на те не слухав, і з тих грошей, що вони забрали у жидів, вони мені нічого не давали. Тільки ж чув я від пана війта кор-ницького, що жовніри відібрали коней від Яцка Тяглика в Корниці, а більше нічого не знаю.

Це вже було дещо більше, ніж говорив Олександер вперше, і тому суд з тим більшою рішучістю казав його мучити.

Звичайно, першою категорією тортурів було «потягання». В «добре урядженім» магістратськім суді повинна була бути осібна комора для тортур з потрібним інструментом.

Обвинуваченого, розібравши наголо або до сорочки, вбирали в міцні шкіряні поручі, при-моцьовані до грубої линви, намотаної на коловорот, а до ніг прив'язували залізну кулю; кат підтягав його линвою до стелі, аж поки куля не повисла свобідно в повітрі; всі м'ясні тіла з невимовним болем розтягалися, і члени виходили зі своїх суглобів. Давши нещасливцеві повисіти і намучитися досить, йому задавали в цій страшній позиції питання і записували їх до протоколу.

За першим таким «потягненням» Олександер сказав:

— Був я при тім убийстві, але сам не бив, тільки бив києм Панащик, Яцко Тяглик і Яцко-кравець.

Потім, коли подержали його ще довше, додав:

— І я був причетний до забиття небіжчика-орендаря: ударив його шаблею, раз, плазом. Але зятя його не бив і грошей не брав. Гроші взяв Яцко Тяглик, і Панащик, і господарі ті. Яцко-кравець також у тім убийстві винен, бо його києм бив.

Тоді пустили його і дали відпочити, а потім підвісили вдруге, і за другим, ще болючішим «потягненням», він сказав:

— Гроші забрав Яцко Тяглик з іншими. А я орендаря тільки раз ударив плазом, а зятя рогатиною. А на смерть забили орендаря Панащик, Мисько Міняйлик і вихрест Яцко-кра-вець, той, що сидить тут у Лубенськім замку. Коней забрав Яцко і дав мені одного, а сам на другім, і поїхали ми до Корниці. А як приїхали туди, жовніри забрали коня у Яцка, а в мене взяв собі коня війт корницький.

Не знати вже, де була правда, чи в цих останніх признаннях, чи в попередніх, бо чим далі,тим більш ставало очевидно, що змучений Олександер втратив уже всяку силу відпорну і готов був давати якраз саме такі відповіді, яких від нього хотіли, аби не мучитися. Та коли питали його ще про єврея Мошка, чи не збирався і його вбити, Олександер спочатку сказав, що не знає, але потім і на це потакнув, що син Лупин і зять власне на те й мешкають у Мошковім будинку, аби його вбити. «І вони-то нам і відімкнули тоді вікна».

Але суд не був вдоволений і цими признаннями і велів мучити Олександра до кінця. Кат потягнув його третій раз і припікав по тілу огнем. Але Олександер не міг сказати більше, тільки те саме:

— Убили орендаря зять і син Лупин Яцко

Тяглик, Мисько Міняйлик, Яцко-кравець, що тепер у замку сидить, і я був там же. Господарі відчинили тоді вікна до сіней, і вони збиралися вбити і Мошка з Яцком Тягликом.

Потім, знявши Олександра з мук, прочитали йому протокол. Він був уже зламаний тортурами, погодився з думкою про неминучу кару смерті і тільки не хотів нових мук. Тому заявив, що в протоколі все вірно, так, як він показував на муках, і він все те «добровільно підтверджує».