Чтение онлайн

– Ви прикидаєтеся, – лагідно підсумував Ефраїм, повертаючись до киселю. – Ах, молодість, молодість! Ви хочете виглядати гіршим, ніж є насправді. З віком ви обов'язково зрозумієте, що у сфері обслуговування морально використовувати тільки малих товаришів. На жаль, у нашій некробщині дехто поділяє ваші погляди, але ми – я маю на увазі Рада – боремося з такими відхиленнями від загального курсу. Ми переконуємо, показуємо на особистому прикладі… Ви щось хочете запитати, пане стряпчий?

Фернан Терц увстав і зробився дуже серйозний.

* * *

Рожевий спросоння диск сонця відчайдушно продирався до неба крізь гілки дерев. Світанок безпомилково відшукував діри в заслоні. Складалося враження, що з лісу за подорожніми стежить стооке чудовисько з палаючими очами. Обер-квізитору навіть здалося, що там, у лісі, дійсно промайнула невиразна тінь, на мить заступивши дюжину вогненних зіниць. Людина? Звір?

Привиділося?

Конрад пустив кобилу клусом, завдаючи темп загонові. Баритися не слід, але й заганяти коней, як знервований пульпідор, барон не збирався.

Приблизно за годину, коли сонце злетіло над верхівками дерев, ліс відступив від дороги до далеких пагорбів, а там і зовсім, засоромившись, утік до обрію. Обабіч дороги тепер тяглися одноманітні пологі схили, суцільно порослі бузиною та дружинником.

– Жодної душі! Вилазь, поговоримо…

Барон озирнувся на голос Коша і збагнув, що грубувата репліка гомолюпуса стосувалася горбаня, якому набридло ховатися в фургоні, у приємному товаристві баби. Рене Кугут влаштувався поруч з візником, явно наміряючись із користю провести час.

Конрад притримав кобилу, порівнявся з фургоном.

– Пане Кугут, я б рекомендував вам не стирчати зовні, поки ми не від'їдемо достатньо далеко.

– Куди вже далі, світлосте? Он скільки відмахали! – не загаявся заступитись за нового приятеля Кош.

Горбань у відповідь похмуро всміхнувся.

– Я ціную турботу, ваша світлосте. Таємність і обережність завжди були в числі добрих традицій Дозору, – завершивши цей загадковий пасаж, він і не подумав лізти назад у фургон. – Впевнений, під вашим захистом мені нічого не загрожує.

– Розумний, зубар!

Кіш у нападі дружелюбності поплескав пульпідора по плечі, від чого кволий Рене мало не вилетів на дорогу. Перевертневі довелося схопити дружка за комір, всадовлюючи на місце. Горбань мужньо стерпів цей прояв теплих почуттів.

– Я з дитинства думав, що Дозор Сімох займається потрібною, шляхетною справою, – продовжив Рене Кугут, відновивши рівновагу. – Змалечку, знаєте. Мені завжди імпонували таємниці, що служать високим ідеалам. Навіть якщо суспільство ці ідеали відкидає.

Він очікувально втупився в барона.

– Ну… це так, звичайно… – по тривалій паузі вичавив спантеличений обер-квізитор. Затягувати паузу або відмовчатися він вважав нечемним. Барон щиро пожалкував, що під'їхав до фургона та завів бесіду з горбанем. Пригадалася дитяча казка, коли чаклун з Ла-Ланга, відправляючи хлопчика Дюшика в підземелля на пошуки старого черевика лепрекона, дає настанови хитромудрому дитяті: «Головне – мовчи! Заговориш із лепреконом – пропав!»

Пізно, хлопчику Конні. Заговорив.

Пропав.

– Звичайно, є Тихий Трибунал. Але Трибунал не всесильний і, головне, покірний короні. Якщо інтереси держави виявляться вищими… Ви мене розумієте?

– М-м… певною мірою…

Найменше фон Шмуцу хотілося обговорювати з пульпідором політику корони й роботу спеціальних служб. Так і до найвищої особи легко дійти, а там і до ешафота недалеко.

– Саме в таких випадках Дозор Сімох просто незамінний. У нашому світі на кожному кроці зустрічається надто небезпечна магія або надто грізні артефакти. У будь-якого, навіть най-доброчеснішого монарха може виникнути спокуса прибрати їх до рук. І лише безкорисливий, безсторонній і, головне, нещадний Дозор зуміє розібратися у витоках, не дати використати на шкоду… Ви згодні?

– Ну… в певному сенсі…

– Ти про що, зубарю? – втрутився здивований Кош. – Магія? артифаки? Твоя медаль, чи що, артифак? Небезпечний?

Кугут витріщився на рудого, немов перед ним раптом опинився не гомолюпус із Глухої Пущі, а, щонайменше, пророк Крибху-панда фрі Шайтанья з гори Курурунфа, який, згідно з «Туреллю міфів», зрить у корінь, відокремлює зерна від полови, розумне від доброго, а добре від вічного – але рідко кому являє свої одкровення безкоштовно.

– Медальйон? Не буду запевняти, що небезпечний, – горбань кинув черговий багатозначний погляд на барона, і Конрада виразно занудило. – Але артефакт, безперечно. А що?

Копі швидко відсунувся від Рене, немов горбань пригрів на грудях карликову гідру.

– Він тобі зуби заговорювати помагає?

– Ні, його суть лежить в іншій галузі…

– Так віддай медаль нашій світлості, від гріха подалі! І спи спокійно!

Барон хотів поцікавитися, з чого Кош узяв, що обер-квізи-тор Всевидющого Приказу повинен брати на зберігання чужі артефакти, але рух на пагорбах праворуч відволік його увагу.

Вершник. Весь у чорному.

Ага, он ще один!

– Пане Кугут! Швидко в фургон! За нами стежать.

Рене не змусив повторювати двічі, прошмигнув усередину.

– А ви, Коше, правте й далі, ніби нічого не сталося. Ні, швидше їхати не треба. Нам до цих людей діла нема.

– Втямив, світлосте. Не дурний…

Знову зайнявши місце на чолі загону, барон краєм ока косував на пагорби. Тільки сутички з Чорною вартою їм бракувало! Невже здогадалися, що пульпідор тут? Встигли помітити Рене до того, як він сховався у фургоні? Може, й помітили, але навряд чи впізнали – відстань все-таки пристойна.