Обитель героїв
Шрифт:
– Вам зле?! Пані! Агов, хто-небудь, швидше…
– Не треба…
Жінка глибоко зітхнула, приходячи до тями. Вії затріпотіли, погляд став осмисленим.
– Дякую за турботу, бароне. Кликати нікого не треба. Мені вже краще. Просто не розрахувала сил.
Конрад кинув оком у бік конструкції на столі. Туманна сфера зникла, обсервер згас, а свічки тремтіли від страху на краєчку стільниці.
Тоненько дзенькали склянки на полицях.
– Вам дійсно краще? Може, покликати лікаря або когось із ваших колег?
– Не турбуйтеся. Я ризикнула зчитати залишкові еманації аури. Обсервер частково вплітає їх у структуру зображення.
– І що ви з'ясували?
– Там були мертві. На возі. Тільки мертві. Самі мерці… – голос вігіли здригнувся. – Зловмисники вантажили трупи.
– Помилка виключена?
– Виключена.
* * *
– Я відіслав лікторів для опитування варти на всіх виїздах з Реттії. Ми напевне спізнилися, але хтось міг помітити підозрілі вози…
– Я почала аналіз слідової мани по векторах убування. Сподіваюся скласти «Розу кроків»…
– У мене є слід.
– На чому?
– На розчавленій свічці.
– Не годиться. Його не можна висушити в печі – віск розплавиться.
– Серед нападників був маг. Принаймні один. Думаю, він залишався поза готелем…
– Є шанс встановити його особу по чаровому відбитку мана-фактури. Звернуся у Великий Гаруспіціум – у мене там друзі серед віщунів…
– Вимагатиму сищиків із собаками… Якщо в місті є хоча б один песиголовець – залучу до розшуку…
– Песиголовці ніколи не йдуть на співробітництво в таких справах.
– У мене свої методи. Підуть, як миленькі. Бігцем побіжать.
– Підключу експерта з некроеманацій. Після вбивства вони тримаються до двох діб, час ще є…
– Повторно огляну місце події, речі квесторів…
– Ви не можете тримати оточення навколо готелю більше доби. І закрити «обитель героїв» теж не в змозі – хазяїн здійме ґвалт, дійде до суду… Гільдія Готельєрів доволі впливова.
– Дарма. Я знайду спосіб.
Слова наждаком дерли горло. Втрата племінника з припущення перетворилася на реальну подію. Рідко бачилися, часто – яка різниця? Неодружений, бездітний, Конрад давно махнув рукою на сімейний затишок, тому в Германові бачив наступного барона фон Шмуца і радів цьому, наче залишав титул власному синові.
Носом землю ритиму. До нижніх ярусів пекла.
Знайду.
Навіть якщо відсторонять від справи, як близького родича – знайду…
– У вас є версія, бароне?
– Є. Хто зараз сидить у Чорно-Білому Майораті?
– Судячи з того, що квестори служили Зорі Ранковій… Чорний Аспід там сидить. І чекає початку.
– Аспід, значить? Ви впевнені, що він просто сидить і чекає?
– Порушення орденського Заповіту й «Пакту про нейтралітет»? Вперше за весь час?
– Все колись трапляється вперше. Припустимо, цей Аспід енергійніший за своїх попередників. Припустимо, у нього особливі погляди на війну чистих начал. І ще припустимо, що він дуже зацікавлений у загибелі квесторів.
– Ваша правда. Мотив існує. Хоча… Лорд Майорату, тимчасовий, дочасний, повинен передбачати, що підозра впаде насамперед на нього.
– Впевнений, квесторів прибрали чужими руками, найнятими через підставних осіб.
– Треба шукати виконавців.
– І брати живими!
– Не обов'язково. Мертві значно балакучіші. І не втікають.
* * *
Конрад любив дивитися з вікна карети на краєвиди – чи то була сільська буколіка, чи криві вулички містечок, чи площі столиць. Себе він зазвичай переконував, що в такий спосіб тренує спостережливість. Насправді ж його просто радувало споглядання картин, що пропливали повз нього. Однак зараз шторки на вікнах карети були запнуті наглухо: барон прагнув усамітнення.
Всі можливі запити й розпорядження зроблено.
Короткий період бурхливої діяльності змінився тимчасовим занепадом сил.
Не щодня втрачаєш рідну людину; є від чого прийти в душевний роздрай. Залишившись наодинці з невеселими реаліями, Конрад ковзав думкою по замкнутому колу: немов грішник по ярусах володінь Нижньої Мами. У загальній картині злочину ввижалися неузгодженості та «білі плями». От уже точно, що «білі» … Майне така капость на краєчку поля зору, а придивишся – і немає нічого. Природно, подібні каверзи настрою не поліпшували.
– Приїхали, добродію!
Як і розпорядився клієнт, агітатор зупинив карету на перехресті, за два квартали до провулка Усікновіння Глави. Далі обер-квізитор збирався пройти пішки. За право зватися «агітатором» (старореттійською – «візник шляхетних») будь-який візник нижчого рангу без вагань пожертвував би особистою бляхою, бородою та честю дружини. Однак до Гільдії Агітаторів приймали виключно каретних кучерів, та й то з розбором. Коштували послуги агітатора втроє-вчетверо відносно інших. Зручність карети, м'яка їзда, заборона бравування та гарантія своєчасного прибуття саме туди, куди ти збирався прибути, на думку барона, цілковито окуповували витрати.
– Дякую, голубчику…
Кинувши агітаторові срібний бінар і не чекаючи на здачу, фон Шмуц рушив у бік готелю. У голові нарешті проясніло, і туди, як у басейн з різних труб ллється вода, безперешкодно вливалися й виливалися нескаламучені особистими оцінками враження дня. Залишалося чекати, поки басейн наповниться.
Це також була складова частина методу, що зазвичай давав пречудові результати. Втім, траплялися й прикрі невдачі.
– Добрий вечір, ваша світлосте! Ви, либонь, знову в готель? Сонце ось-ось сяде, а ви все на службі?
Барон спіткнувся на рівному місці й мало не вилаявся, хоч і не любив брутальної лайки. Де він узявся на його голову, цей стряпчий?! Руки свербіли прогнати настирливого крючкотвора втришия. На жаль, анінайменшого приводу для рукоприкладства не траплялося. Привіталася людина, поцікавилася справами – не штурханами ж його за це, справді?
– Добрий вечір, добродію. Ви надзвичайно проникливий. Я на службі цілодобово. І йду саме в «обитель героїв».
– Як я вас розумію! Ні хвилини спокою, ані жодної хвилиночки. Ось, звольте подивитися: вчинив позов до Ордену Зорі за всією формою, – стряпчий продемонстрував товстий шкіряний планшет для паперів. – Не муха начхала: позовну заяву у двох сувоях, рекомендований лист із оголошенням претензій, виплата королівського мита, додаток з описом, завірений у нотаріаті, копію – в Гільдію Готельєрів… Знову ж, збереження майна зниклих безвісти, запити, протоколи…