Чтение онлайн

То нащо ж би вона кокетувала зі мною? Що я їй не байдужий, це я знаю давно, а що вона мені дуже подобається, це теж чогось варте».

Раптом повз нього пройшла якась шатенка з очима, як фіалки, і з дитячим обличчям, і Вокульський здивовано помітив, що й ця йому подобається.

За кільканадцять кроків від свого дому він почув, що хтось гукає:

— Гей! Гей! Стаху!..

Вокульський обернувся і на веранді кафе побачив доктора Шумана. Доктор залишив недоїдену порцію морозива, кинув на столик два злотих і вибіг до нього.

— Ходімо до тебе, — мовив Шуман, беручи його під руку. — Знаєш що? Давно вже ти не мав такого чудового вигляду! Можу закладатись, що ти ще повернешся до Спілки й порозганяєш отих пархів… Яке обличчя! Які очі! Аж тепер я впізнаю колишнього Стаха!..

Вони пройшли через браму, вийшли нагору сходами й опинилися в квартирі Вокульського.

— А я тільки-но думав, що мені загрожує якась нова хвороба… — сказав Вокульський сміючись. — Хочеш сигару?

— Яка хвороба?

— Уяви собі, що вже з годину на мене справляють величезне враження жінки… Мені аж страшно.

Шуман розсміявся на весь голос.

— От чудак!.. Замість улаштувати обід з такої радісної нагоди, він боїться… А що ж ти думаєш, що був здоровий, коли божеволів за одною жінкою? Ти здоровий тепер, коли вони тобі подобаються всі, і найперше твоє діло зараз — добиватись прихильності тієї, котра тобі найбільше до душі.

— Ага! А якби це була великосвітська дама?..

— Тим краще… тим краще… Великосвітські дами набагато апетитніші за покоївок. Жіночність багато виграє від інтелігентності, а найбільше — від неприступності. Які тебе чекають ідеальні балачки, які ти побачиш величні пози!.. Кажу тобі, це разів у три цікавіше.

По обличчю Вокульського майнула тінь.

— Ого! — вигукнув Шуман. — Я вже бачу за тобою довге вухо того святого, на якому Христос в’їхав в Єрусалим. Чого ти кривишся?.. Неодмінно упадай тільки коло великосвітських дам, вони цікавляться плебеями.

В передпокої. залунав дзвінок, і ввійшов Охоцький. Він глянув на збудженого доктора й запитав:

— Я вам не перешкоджаю?

— Ні, — відповів Шуман, — ви можете навіть допомогти нам… Я тільки що радив Стахові лікуватись романом, тільки… не ідеальним. Годі тих ідеалів!..

— А знаєте, лекцію на цю тему і я охоче послухаю, — сказав Охоцький, закурюючи запропоновану сигару.

— Дурниця! — пробурмотів Вокульський.

— Ніяка не дурниця, — правив своєї Шуман. — Людина з твоїм багатством може бути цілком щаслива, бо для розумного щастя потрібно: щодня їсти інші страви й одягати чисту білизну, а щокварталу змінювати місце перебування й коханку.

— Не вистачить жінок, — зауважив Охоцький.

— Ви це діло залишіть жінкам, а вони вже постараються, щоб їх вистачило, — в’їдливо відповів доктор. — Бо ця сама дієта стосується й жінок.

— Та квартальна дієта? — спитав Охоцький.

— Звичайно. Чим вони гірші за нас?

— Але на десятому або. дванадцятому кварталі вже буде нецікаво.

— Нічого… нічого!.. — сказав Шуман. — Ви нічого й не помітите й не догадаєтесь, коли вас запевнять, що ви тільки другий чи четвертий, та ще той, по-справжньому коханий, той, довгожданий…

— Ти не був у Жецького? — спитав Шумана Вокульський.

— Ну, йому я вже не напишу рецепта на любов, — відповів доктор. — Старий хиріє…

— Він справді погано виглядає, — підтвердив Охоцький.

Розмова перейшла на стан здоров’я Жецького, потім на політику; нарешті Шуман попрощався й пішов.

— Старий цинік!.. — пробурчав Охоцький.

— Він не любить жінок, — додав Вокульський, — а до того ж у нього бувають сумні дні, і тоді він вигадує всякі нісенітниці.

— Часом небезпідставні, — мовив Охоцький. — Його погляди припали до речі. Якраз годину тому я мав серйозну розмову з тіткою; вона вперто умовляла мене женитись, і доводила, нібито ніщо так не облагороджує чоловіка, як любов порядної жінки…

— Шуман радив не вам,» а мені.

— А я про вас і думав, слухаючи його міркувань. Уявляю собі, як би ви себе почували, змінюючи щокварталу коханок, коли б раптом до вас з’явилися всі ті, хто працює на ваші прибутки, р запитали: «Чим ти віддячуєш нам за наші труди, за наші злидні й недовговічне життя, частину якого ми віддаємо тобі?.. Чи своєю працею, чи порадою, чи прикладом?..»

— Які ж зараз люди працюють на мої прибутки? — спитав Вокульський. — Я облишив комерцію і обертаю капітал на цінні папери.

— Якщо в закладні на земельні маєтки, то проценти на них однак оплачені працею батраків; а коли на якісь акції, то дивіденди на них знов-таки оплачують залізничники, робітники цукроварень, ткацьких та всіляких інших фабрик.

Вокульський похмурнів ще більше.

— Пробачте, — сказав він, — чому я повинен про це думати? Тисячі живуть з процентів, і це їх зовсім не турбує.

— Ну, знаєте… — буркнув Охоцький. — Інші — то не ви… У мене лише півтори тисячі карбованців річного прибутку, і то я думаю, що на ці гроші могли б прожити три чотири чоловіки і що хтось віддає мені частину своїх життєвих благ або мусить обмежувати й так уже обмежені свої потреби.

Вокульський пройшовся по кімнаті.

— Коли ви їдете за кордон? — раптом спитав він Охоцького.

— Цього я не знаю, — похмуро відповів Охоцький. — Мій боржник не поверне мені грошей раніш, як за рік. Він заплатить мені лише тоді, коли позичить у когось знов, а тепер позичити не легко.

— Скільки він платить вам процентів?

— Сім.

— А надійний він чоловік?

— Його іпотека перша після Кредитного товариства.

— А якби я вам дав гроші і перебрав на себе ваші права, ви поїхали б за кордон?