Чтение онлайн

Аби в метрополії не залишалось сумнівів у намірах новоявленого утворення, «М» завдала військового удару по «У». В 1169 році м-ський хан Андрій напав на Київ, різав людей і так запопадливо грабував християнські церкви та монастирі, що здобув собі іронічне прізвисько «Боголюбський».

У-вці були завжди людьми добрими і щедрими, вони не любили ображати малих, а паче молодих народів, які хотіли часом погратись у війну. По території «У» ходили якісь татаро-монголи з кіньми… ну і що? Монголи приходять і відходять, а «У» - вічна. Правда, ці зайди трохи нашкодили у-вцям, порозоряли їх князів, але ті князі вже були геть зажерлися, так що у-вцям їх і не дуже було шкода. Шкода було трохи втрати північної колонії «М», яка почала чомусь називатись «Алтин Орду», але до часу хай…

А поки що на території «У» робили спроби побудови цивілізованих правових держав. Спочатку у-вці побудували таку собі конституційну монархію, як «Велике Литовське князівство», потім трохи експериментували з республікою під назвою «Річ Посполита».

Як відомо ще з клинописної літератури, душа у-вця таємнича і незбагненна. У-вець може тисячу років орати землю, різати свиней восени, їсти печений хліб, може так другу тисячу, третю, а потім ні з того, ні з цього хапає меч і починає займатися… державотворенням. Коротше кажучи, у-вці розвалили Річ Посполиту, встановили на території «У» військову диктатуру генерала Б.Хмельницького і проголосили курс на незалежницьке державне існування. Сусіди здригнулись, бо ще пам’ятали, якою аґресивною та експансивною буває імперія «У», і почали вже готуватись до національно-визвольних воєн з жорстокою імперією «У». Але диктатор Богдан Хмельницький був цивілізованим і проґресивним диктатором, ну десь як Авґусто Піночет, чілійський генерал XX ст. Він не створював концентраційних лагерів для дисидентів, не труїв за бенкетом своїх найкращих генералів, не займався ні масовими репресіями, ні геноцидом, не тероризував нацменшини, та що там говорити, він навіть не приступив до побудови тоталітарного суспільства.

А тут якраз до «У» звернулись посланці від колишньої колонії «М», мовляв, хочемо назад у лоно метрополії, Київської матері і проч. То чи міг зверхник усіх у-вців відмовити своїм блудним дітям? Вернулись м-ці злиденними, духом здичавілими, вбраними у шкури, здерті з бідних медолюбивих звірят, малограмотними, гріховними. Минули століття, аж поки у-вці навернули м-ців до цивілізації, вони дали їм знання і високий дух. Але це згодом, а поки що «М» не захотілося бути чемною і високодуховною. Не минуло й добрих шести років після того, як «М» просилась назад до «У», як вони пішли війною на свою милосердну метрополію. За це мусіли бути жорстоко розбитими: корпус генерала Виговського вщент розбив московську армію під Конотопом 1659 року. Після того у-вці вже не були такими жорстокими до своїх блудних дітей: і під час нової україно-російської війни 1709-го року вони вже не стали доводити справу до логічного кінця. Навіщо? Мине неквапом якихось 300 років, і все буде зовсім інакше.

Ось у 1941-му році залізні батальйони щойноствореної армії «У» ввійшли в Москву, встановили жовто-синю фану на Спаській вежі московського Кремля, ну і що? Мине неквапом ще якихось 300 років і у кого повернеться язик артикулювати якісь нікчемні звуки про єдність та спільне походження у-вців та м-ців?

А тепер, шановні читачі, хай мене каменують, але я не втримаюсь від спокуси трохи вдатись до футурології і змоделювати таку собі шкіцову картину майбутнього.

Через 300 років «У» - буде! У-вцям не аж надто важливо, ЯК буде називатись держава на території від Сяну до Дону, і чи буде взагалі якась держава, але вільний у-вець буде. Він буде орати землю (може, волами, а може, якимось фотонно-квантовим трактором), буде годувати свиню і добувати з неї сало, до Великодня буде писати писанки, а на Різдво варити кутю…

Розмовляти у-вець буде у-вською, писати - невідомо як. Може, знову клинописом, може, латинкою, але вірогідніше всього - кулішівкою…

Гасло «Брюсель нам не батько, а Москва - не мати» перестане бути актуальним, бо на той час вже не буде ні НАТО, ні Ташкентського пакту, та й Брюселя не буде, як також і Москви…

Територія «М», проте, буде, на ній будуть жити м-ці, які час від часу будуть згадувати, чиї вони діти і проситися у лоно «У». Від того буде оскома…

У-вці не перестануть читати книжки (хай електронні) і рівно через 287 років міністерство освіти держави, яка буде тоді на території «У», видасть циркуляр, за яким обов’язковою для вивчення у загальноосвітніх школах буде творчість белетриста у манері «мілітарне фентазі» Олеся Палиглини, зокрема його трилогія «Хоругвяне»…

Оцінка «село!» стане ознакою доброго смаку, відчуття стилю і високої естетики. «Сільський» буде означати «модний», «стильний», «сучасний», те - що ми тепер величаємо «европа!», «модерний», «европейський». А у Европі будуть випасатись кози поміж мальовничих руїн…

Рівно через 302 роки на київській кіностудії імені Олександра Довженка буде завершено знімання двосерійного фільму за романом видатного українського письменника XІX ст. Миколая Гоголя «Тарас Бульба». В головній ролі зніметься видатний кіноактор, зірка світової величини Гео Бара-Буль…

Найбільш модним, престижним, поширеним та прибутковим заняттям стане фах філософа. При чому ліквідними будуть обидві спеціалізації - філософ-ідеаліст та філософ-матеріаліст…

Курс гривні буде трохи коливатись…

Прізвище «Шевченко» стане урядовою нагородою, воно буде присуджуватись громадянам спеціальною постановою за особливі заслуги перед нацією. Ступенів не буде. В моду ввійде прислів’я «То не у-вець, що не мріє стати Шевченком»…

Антропологічно у-вець не зміниться, проте ніде - ні у Києві, ні в Лубнах ви не побачите у-вця-окулярника: всі, хто цього потребує, буде носити дуже якісні контактні лінзи, це дасть змогу міняти колір очей, тому некарооких на території «У» не залишиться.

Також не залишиться там безвусих, бо технологія висівання штучних козацьких вусів, як також чорних «шовковим шнурочком» брів, сягне висот небачених…

У-вці залишаться дуже побожними.

У-вці через 298 років рівно раптово зрозуміють, що влада - це великий гріх, а держава - зло, тому цуратимуться державної служби, так, як тепер до неї пруться. Ходіння у владу стане тяжкою громадянською повинністю для у-вця. Хитрий у-вець буде всіляко уникати усіх видів цієї «панщини», найстрашнішими з яких будуть т.зв. «кабмін» та т.зв.«вееру».

Не заспокояться релігійні місіонери, далі будуть тривати розмови про Єдину Помісну У-вську Церкву, але церков далі буде не менше чотирьох, щоправда, ніколи - більше семи. Тому все більше і більше у-вців оголосять єдність церкви духовним імперіалізмом і приймуть вчення пророка землі «У» Назарія Кравченка, чиє ім’я гриміло в андеграунді кінця XXІ - на початку XXІІ століття.

Назарій Савович Кравченко народився десь між 24 грудня 2056-го і 7 січня 2057 років. У двадцятимісячному віці, побачивши каламутну ріку Прут, сказав: «Все тече, але нічого не змінюється». Коли його понесли виписувати метрику, сказав ошелешеним канцеляристам: «Побатькові запишіть мене не Савович, а САВАОТОВИЧ». Завідуюча загсу зомліла і гепнулась на підлогу.

З малих років проповідував. Мав 12 співучасників.

Коли йому виповнилось 33 роки, витесав собі дубового хреста і одної весняної днини з ранку до полудня ніс його на гору Цецино. На нього ніхто не звернув уваги і майже ніхто цього не запам’ятав.

Потім Назарієві Кравченку приснився білий кіт, з яким він довго про щось розмовляв. Мовляв, ну що ти, коте, прикидаєшся, я ж бо знаю, ХТО ти насправді і т.д.

Назарій хотів був поїхати в Палестину і в’їхати в Єрусалим на сірому моторолері, але через чергові бойові дії Ізраїль припинив видавати в’їзні туристичні візи.