Чтение онлайн

Вона не могла просто так знову ввійти до будинку, знову бути в тій самій кімнаті, до якої, виявляючи марну хитрість, вона вийшла начебто зав'язати шнурок: спогадинаринули на неї. Знову виникла безліч неприємних згадок: компліменти, шаради, жахливі помилки; скоріш за все Гаррієт теж пригадувала все це, але поводилася вона дуже добре, хіба що тільки була досить блідою та мовчазною. Цей візит не затягнувся, певна річ, а ще було стільки ніяковості, стільки бажання скоротити його, що Емма не змогла належним чином сформувати своє враження про молоду, і воно не вийшло за межі беззмістовних виразів загального характеру на кшталт «елегантно вбрана й дуже приємна».

Насправді ж господиня їй не сподобалась. Емма зовсім не поспішала прискіпуватись, але запідозрила відсутність у ній витонченості: була невимушеність, але витонченості не було. Вона була майже впевненою, що для приїжджої, молодої дружини місіс Елтон мала забагато невимушеності. Зовні вона виглядала непогано: обличчя її було досить привабливим; але його рисам, а також поставі, голосу та манерам бракувало благородства. Еммі здалося принаймні, що це початкове враження підтвердиться потім.

Що ж до містера Елтона, то його манери здалися не зовсім… але ні, вона не дозволить собі поквапливих чи уїдливих суджень про його манери. Прийом візитерів із приводу вінчання — справа завжди обтяжлива, тож чоловік зазвичай потребує всього свого такту, щоби триматися під час такого візиту належним чином. У цьому випадку жінкам доводиться легше; їм сприяють гарне вбрання та привілей сором'язливості, чоловікам же доводиться покладатися лише на власний здоровий глузд; тож узявши до уваги, що містер Елтон мав нещастя опинитися в одній кімнаті з жінкою, з якою він щойно одружився, жінкою, з якою він хотів одружитися, і жінкою, що її йому ладили за дружину, Емма не могла не визнати за ним права бути настільки нерозважливим, поводитися настільки неприродно й настільки скуто, наскільки він міг собі дозволити.

— Ну що, міс Вудхаус, — мовила Гаррієт, коли вийшли з будинку і після того, як не дочекалася, що її подруга почне першою. — Ну що, міс Вудхаус, — з легким зітханням, — якої ви про неї думки? Вона дуже приваблива, чи не так?

У відповіді, що її дала Емма, відчувалася деяка непевність.

— Так, звичайно!.. вона — дуже… дуже приємна особа.

— А мені видається гарною, дуже гарною.

— Так, вона дійсно добре вбрана; і плаття у неї надзвичайно елегантне.

— Зовсім не дивно, що він у неї закохався.

— Так, звичайно! Що ж тут дивного. Чималенький статок, і взагалі — він зустрів її дуже вчасно.

— Смію сказати, — знову зітхнула Гаррієт, — смію сказати, що вона теж його сильно кохає.

— Може, й так; але не кожному чоловіку випадає одружитися з жінкою, котра кохає його найбільше. Скоріше міс Гокінс потребувала домівки й подумала, що це — найкраща пропозиція, яку вона може мати.

— Дійсно, — з жаром мовила Гаррієт. — І правильно зробила, бо кращої вона б і не дочекалася. Що ж, усім серцем я бажаю їм щастя. Після цього, міс Вудхаус, я не виключаю можливості, що буду не проти знову з ними зустрітися. Він такий же прекрасний і недосяжний, як і завжди; але знаєте, тепер, коли він одружився, це вже зовсім інша річ. Та ні, міс Вудхаус, вам не слід боятися; тепер я можу сидіти й захоплюватися ним, не почуваючись при цьому дуже нещасною. Це так приємно — усвідомлювати, що він не прогадав і вдало одружився! Вона дійсно видається чарівливою, саме такою, на яку він заслуговує. Щасливе створіння! Він назвав її Авґуста. Як красиво!

Емма визначилася зі своїм ставленням до місіс Елтон під час їхнього візиту у відповідь, коли у неї з'явилася можливість краще бачити і краще судити. Гаррієт якраз не було в Гартфілді, а її батько був зайнятий розмовою з містером Елтоном, тож у своєму розпорядженні вона мала чверть години, щоб поговорити з цією дамою наодинці і придивитися до неї уважніше. Цієї чверті години було цілком достатньо, аби переконати Емму, що місіс Елтон — жінка марнославна, надзвичайно самовдоволена й пихата; що вона має намір перед усіма красуватись і над усіма вивищуватись, але манери її — нахабні й фамільярні — явно сформувались у поганій школі; що всі її поняття було отримано в обмеженому колі одних і тих же людей із одним і тим самим стилем життя; що є вона жінкою якщо не дурноверхою, так принаймні малоосвіченою; і що від її товариства містер Елтон аж ніяк не виграв.

Гаррієт була б набагато кращою супутницею життя. Як не надто розумна й витончена сама, вона сприяла б його спілкуванню якраз із людьми витонченими та розумними; а міс Гокінс — і це було видно з її виразного марнославства — була кращою представницею свого власного кола людей. Багатий зять, що мешкав біля Брістоля, являв єдину гордість цього шлюбного альянсу, а його маєток та карети були єдиною йогогордістю.

Після того, як вони всілися, першою темою розмови був Кленовий Гай — «маєток містера Саклінґа, мого зятя» — і його порівняння з Гартфілдом. На думку місіс Елтон, Гартфілд, попри свої невеликі розміри, є чепурним та охайним маєтком із добре збудованим, сучасним особняком. Мабуть, найбільше враження на місіс Елтон справили розміри кімнат, а також вхідні двері й усе те, що вона змогла побачити чи уявити. І справді — дуже схоже на Кленовий Гай! Вона просто вражена подібністю! А ота кімната — така ж за формою й розмірами, що й невеличка вітальня в Кленовому Гаю, улюблена кімната її сестри. І, звертаючись за допомогою до містера Елтона, — «Правда ж, вони вражаюче схожі? Вона навіть почувається майже так само, як і в Кленовому Гаю».

— А сходи — знаєте, коли я зайшла, то відразу ж помітила, наскільки схожими є сходи; і розміщені вони в тій самій частині будинку. У мене навіть дух перехопило! Запевняю вас, міс Вудхаус, мені вкрай приємно, що тут усе нагадує мені про місце, до якого я така небайдужа, — про Кленовий Гай. Я провела там скільки щасливих місяців! — замріяно зітхнувши. — То є дійсно чарівне місце. Всіх просто вражає його краса; для мене ж цей маєток був майже рідною домівкою. Якщо вам, міс Вудхаус, колись доведеться, як і мені, зазнати такої «пересадки» на інше місце, то ви неодмінно зрозумієте, наскільки то є приємною річчю — знову зустріти хоч щось, що нагадувало б покинуте. Я завжди вважала це одним із відчутних недоліків заміжжя.

Емма відповіла якомога коротше й невизначеніше, але місіс Елтон цього було цілком достатньо: вона слухала лише саму себе.

— Ну надзвичайно схоже на Кленовий Гай! І не тільки будинок — ділянки й насадження, наскільки я можу судити, теж є вражаюче схожими, запевняю вас. У Кленовому Гаю лаврових дерев так само сила-силенна, як і тут, і посаджені вони приблизно так само — упоперек галявини; а ще мені потрапило на очі велике красиве дерево з лавкою навколо нього, воно нагадало мені таке ж точно в Кленовому Гаю! Людям, які самі мають великі маєтки, завжди приємно бачити щось у подібному стилі в іншому місці.

Емма взяла під сумнів щирість сказаного, бо мала тверде переконання, що власники великих маєтків дуже мало цікавляться чужими великими маєтками, але суперечити такій відвертій нісенітниці було не варто, тож у відповідь вона мовила тільки:

— Коли ви краще познайомитеся з цією місцевістю, то, боюсь, почнете вважати, що поцінували Гартфілд надто високо. От Саррі — це дійсно місце, сповнене красот.

— Авжеж, я це добре знаю. Відомо, що Саррі — це квітник Альбіону. Саме так.

— Це дійсно так, але не треба думати, що ця особливість притаманна лише нам. Я певна, що багато графств, як і Саррі, можна з повним правом називати квітником Альбіону.

— Е ні! — відповіла місіс Елтон із самовдоволеною посмішкою. — Я ніколи не чула, щоб так називали ще якесь графство, крім Саррі.

Емма змушена була промовчати.

— Мої зять і сестра обіцяли приїхати до нас цієї весни, або найпізніше — влітку, — продовжила місіс Елтон. — І тоді настане наш час для мандрівок. Доки вони будуть з нами, ми встигнемо оглянути чимало, це точно. Вони, напевне, приїдуть у своєму ландо, що чудово вміщує чотирьох; і завдяки йому — не кажучи вже про нашукарету — ми прекрасно зможемо досліджувати різноманітні місцеві красоти. Гадаю, що навряд чи вони приїдуть у своєму фаетоні в таку пору року. І дійсно, коли підійде час, я всіляко рекомендуватиму їм скористатися ландо — це було б набагато доречніше. Знаєте, міс Вудхаус, коли люди приїздять у таку прекрасну місцевість, то цілком природно хочеться побажати їм побачити якомога більше; а містеру Саклінгу такі мандрівки надзвичайно до вподоби. Минулого літа ми двічі робили схожі вилазки до Кінґс-Вестона, як тільки вони придбали ландо. Це було просто захоплююче! Гадаю, що ви теж часто влаштовуєте тут подібні пікніки кожного літа, міс Вудхаус?