ДО ЕР. Вибране, Кіяновська Маріанна

ДО ЕР. Вибране

на обложку

Кіяновська Маріанна

Шрифт:

«Ми вже з тобою, рідний, в такій дорозі…»

Ми вже з тобою, рідний, в такій дорозі, Звідки ніхто не верне: ні я, ні ти… Бджоли впадають в осінь, важкі і босі, Вперше спізнавши в радості наготи Колір початку меду і маку тої Істини, що нагому — негайний час. …Ми вже в такій дорозі удвох з тобою, Де ані того меду, ні бджіл, ні нас…

«Я люблю тебе. Я тебе відпускатиму тричі…»

Я люблю тебе. Я тебе відпускатиму тричі, А потім крізь мене, як вощена нитка, пройдеш. І вузлик зав'язне у серці. І Голос покличе. І ти все збагнеш, все відчуєш, всім станеш (я — теж). І знову безсонним залишиться небо, аж поки Не встане з потопу вселенна наступного дня. І ляжуть птахи, ніби залишки їжі, за щоки. І води відступлять. І виступить з піни стерня…

«Ми будемо щасливі, ніби смерть…»

Ми будемо щасливі, ніби смерть, Яка приходить, щоби все відчути. Забудь і будь. Позбудься. Ствердни. Ствердь: Ми — камінці, упіймані за груди І за серця. Нас обточив прибій, Лишивши тільки лінії і шрами. Люблю тебе. Ти знов часами мій — У небесах, розверзнутих над нами.

«Ти, ще був мені ти. Ти, що був мені, був мені ти…»

Ти, що був мені ти. Ти, що був мені, був мені ти. Запеклася не кривда, а кров. Запеклася на рані. Ти хотів не піти. Ти хотів полишати мости — Після того, як сталося так, що убиті останні Із моїх молитов за тобою, що наче плачі, Після того, як води потопу зімкнулись на шиї. Ти, що був мені ти, — ти і далі приходиш вночі, І цілуєш в уста, доки сіль засипаєш під вії.

«Прокладаючи шлях земний…»

Прокладаючи шлях земний, Як ріка серед інших рік, Я несу на вустах тяжкий Теплий холод твоїх повік. І у морі свого плачу, Наче камінь, сточивши щем, Я возношуся і лечу, Щоби впасти на світ дощем. І несу на вустах тяжкий Теплий холод твоїх повік, Прокладаючи шлях земний, Як ріка серед інших рік.

«Люблю тебе тут. Такого, як є. Такого…»

Люблю тебе тут. Такого, як є. Такого. Такого далекого, рідний, чи як тебе ще? Ми мовчки і кожен по своєму віримо з Богом В нічні голоси, і в пророцтва, і в смерть під дощем. Це правда про нас. Бо неправди про нас — мов ями. З мовчання в мовчання ламаю словам хребти. Між нами — подоба смерті, подоба брами. Люблю тебе — тут. За це мені — там — прости.

Про авторку