Шрифт:
Її високі значні кревні полягли почасти яко політичні в Росії, почасти – забрала їх холера. Її ж занесла доля, по довгих незвичайних борбах, далеко за границю.
Проживала до п’ятдесяти років в однім малім убогім селі. Зразу – яко жінка чесного, загальноповажаного чоловіка, яко дідичка; пізніше – яко бідна вдова при своїм сині, однім з найбільших і найнедбаліших п’яниць села.
Нічого в світі не було би її спонукало покинути ту місцевість. Навіть просьби її одинокої замужньої доньки – переселитися по смерті чоловіка до неї, покинути п’яницю – не вислухала.
– Не можу його покинути! – відповіла сумно, але рішуче, – його покидають і так усі, і чи ж він не мій син?
І не покинула його.
А відтак звідси видала свою доньку заміж, а що найважніше – тут лежав її муж похований, і тут була вона знана. Кождий селянин, кожда жінка в селі знали і шанували її, для кождого мала пораду й щире слово. Кождій дитині була «бабунею», а недужим – лікарем.
Конец ознакомительного фрагмента.