Роберто Зукко

Роберто Зукко

Його матір

Дівчисько

Її сестра

Її брат

Її матір

Старший пан

Гожа дама

Парубійко

Нетерплячий молодик

Перелякана повія

Інспектор-меланхолік

Інспектор

Комісар

Перший охоронець

Другий охоронець

Перший поліцай

Другий поліцай

Чоловіки, жінки, повії, молодики, голоси в’язнів та охоронців.

Дорога для обходу в'язниці, на рівні даху.

Дах в'язниці, від піддашшя до гребеня.

Пора, коли охоронці, приспані тишею і втомлені видивлянням у пітьму, нерідко стають жертвою галюцинацій.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ти чув якийсь галас?

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, нічого.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Завше ти нічого не чуєш.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: А хіба ти щось чув?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, але таке враження, ніби чути було галас.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Так ти чув чого чи не чув?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Вухами не чув, але за ідеєю галас був.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: За ідеєю? Не вухами?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Що ти за людина без дієва? Ніколи нічого не чуєш і нічого не бачиш.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Нічого не чую, бо нічого чути, і нічого не бачу, бо нічого бачити. Ми стовбичимо тут даремно, бач уже й до сварки недалеко. Даремно, зовсім даремно; безглуздя — оці рушниці, німі сирени, наші розплющені очі, тоді як у цю добу очі в усіх людей заплющені. Еге ж, як на мене дурне діло — витріщати очі, коли навколо ані лялечки, нашорошувати вуха, коли довкола ані звуку, бо о цій порі нашим вухам ліпше слухати гомін нашого внутрішнього всесвіту, а нашим очам милуватися нашими внутрішніми ландшафтами. Ти віриш у існування внутрішнього всесвіту?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Вірю, що наше перебування тут необхідне, ми тут на те, щоб перешкодити втечі.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Про яку в біса втечу ти говориш? Це виключено. Тюрма обладнана за останнім словом техніки. Найкрихітнішому в’язневі не втекти. Хоч би був завбільшки й з мишеня. Ну, пробереться крізь великі решітки, а за ними знайде дрібніші, такі, як друшляк, пролізе туди, а далі ще тонші, мов сито. Щоб пройти крізь них, треба розтектися якоюсь рідиною. А в’язень, ладний ножем вдарити, рука, здатна задавити — це тобі не м’яка водиця. Навпаки, вони мають бути важкі та тверді. Звідки, по-твоєму, з'явиться в когось ідея ножем ударити чи задавити голіруч? Спершу ідея, а потім готовність її втілити?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Та звідки ж? Із простісіньких хитрощів.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: От я вартую вже шість років і все приглядаюся до вбивць, дошукуюся, чим вони різняться від мене, тюремного охоронця, не гідного ножем вдарити чи задавити, не гідного навіть замислити щось таке. Міркую, прикидаю, навіть слідкую за ними в душовій, бо чув, буцімто вбивчий інстинкт таїться у природі. Тих цюцюрин я бачив не менше, як шістсот, і всі вони, їй-богу, різні: великі, маленькі, тоненькі, зовсім дрібненькі, округлі, видовжені, трапляються серед них і дуже здоровецькі, але з цього нічого не випливає.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Кажу тобі — з хитрощів. То ти щось бачив.

Показується Зукко, ступаючи гребенем даху.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, нічого.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Я теж, хоча ні, стривай, я нібито щось бачу.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ага, на даху нібито якийсь тип маячить — це й мені ввижається. Це все з нашого недосипу.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Справді, що йому там, на даху, робити, цьому типові? Що не кажи, а заплющувати очі, спрямовуючи їх у наш внутрішній світ, таки корисно.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Мені навіть привиджується, нібито це Роберто Зукко, отой, кого сьогодні по обіді за вбивство рідного батька запроторили. Що за звірюка, що за дикун!

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Роберто Зукко? Вперше чую це ім'я.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Так тобі видно цього типа чи тільки я його бачу?

Зукко так само спокійно пробирається дахом

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: По ідеї, когось видно. Але що то?

Зукко поволі зникає за димарем

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Чорт, це ж в’язень тікає!

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Твоя правда, чорт, це втеча.

Рушничні постріли, прожектори, сирени.

Матір Зукко, у нічній сорочці перед замкненими дверима.

МАТІР: Роберто, моя рука на телефоні, я знімаю слухавку і викликаю поліцію.

ЗУККО: Відчиняй!

МАТІР: Дзуськи!

ЗУККО: Ось я у двері садону і вони, сама знаєш, впадуть, тож не дурій!

МАТІР: Гати, висаджуй, пришелепуватий недоумку, двері — всіх сусідів сколошкаєш. У буцегарні тобі було б безпечніше, а тут попадешся їм на очі — вони тебе лінчують: батьковбивцям завжди знаходилася кара. Навколишні собаки, і ті на тебе зуби шкірять.

Зукко гупає кулаками у двері.

МАТІР: Як же це ти втік? Що це тюрми стали?